В февралі і марті 1880 року під сим заголовком написав я був невеличку сатиричну поемку, в котрій під назвою Ботокудів осміяв звісну часть нашоі галицко-руськоі інтелігенціі і деякі моменти з єі історіі від 1848 року. За радою М. Драгоманова а не друкував єі досі. Прочитавши тепер рукопись я побачив, що друкувати сю поемку в цілости не стоіть, хоч деякі єі уступи і досі не стратили інтересу. Не хотячи перероблювати цілости в дусі теперішніх моіх поглядів політичних і артистичних, я зважив ся подати тут тілько деякі шматочки моєі поеми, зліплюючи йіх у одно коротенькими прозовими переповідками того, що пропущено. Поема починаєсь апострофою до Музи:
Музо, мученице бідна,
Не від вчора, не від нині
В повитуху зелепугів
Здеградована з богині!
Кождий зве тя, з того ча́су,
Як Гомер ще довгобразий
Запросив тя скандувати
Гексаметри для гімназій.
Гей, се давня, давня штука,
Ще тоді дівчам була ти, —
Та як з рук до рук пішла,
Стало чорт зна що з дівчати.
І богато ти, небого,
Ой богато нагрішила,
І недородків ти много
На сей світ понаводила.
Днесь в кого лиш є пустая
Голова а повне пузо
І ліниві руки, зараз
Кличе к тобі: Музо! музо!
І через таких то ти
Віру стратила, небого —
Дехто нині вже за тебе
І гроша не дасть дурного.