Пронюхую бунтівників,
А бунту сущоі криниці
Заткати й досі я не вспів.
Найголовнійший емісар
Під боком в мене гараздує…
O Sapperment! Warum nicht gar!
Та се напевно — піп бунтує!
VI.
Старий був, смирний піп у нас,
Іще з тих давних, маловчених,
У Луцку чи в Холмі свячених,
Що то жили й робили враз
Із мужиком, що споглядали
На панський двір трівожно, з дали,
А до покойів не були
Допущені. Лиш тілько всього
Було йім з попуваня того,
Що на ту панщину не йшли.
Грунт між громадою держали,
За треби що хто дав, те й брали,
І з праці свойіх рук жили.
Не думив певно старовина
Наш піп, не снив мабуть і сном,
Що надійде така година,
І перед панськими очима
Зістане він бунтівником.
Та довелось!
Вдівцем бездітним
Богато літ він жив у нас,
Аж заманулось єму раз
Занятись ремеслом просвітним.
Хоч сам то він не много знав,
Та як у полі вже робити
Не міг, то щиро забажав
Дітей хоч грамоті навчити.
Не довго й думавши, давай
До себе дітвору́ скликати!
Веде йіх літом в поле, в гай,
Зимою до своєі хати.
І не від разу йіх садив
За книжку ані за азбуку,
