Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/312

Ніхто від віку в нас не чув!
Чи бач, хлопята! Дармо каші
Не йіли! Бач його, старого,
Як вивчив!… В радісну, нестрійну
Громаду коло церкви збились
Батьки і стали міркувать,
Як то попу віддякувать
За те. Та поки ще рішились,
Вже з двораків один спішив
У двір, щоб пану все сказати. —
(Пан сам до церкви не ходив,
Щоб враз із бидлом не стояти.)
Скінчилась служба, посвятили
Паски, аж вже з двора біжить
Післанець до попа: в тій хвили
Пан хоче з вами говорить.
Іде наш піп. В громаді тихо
Зробилось, посумніли щось,
Почули, що якесь тут лихо
Над ними без вини стряслось.
Гуртом хотіли провожати
Попа, так він йіх задержав:
„Не треба пана дратувати“ —
Перехрестивши ся сказав
Пішов. З свяченим і з пасками
Громада коло церкви жде, —
Аж ось по хвили він іде.
„Христос воскрес! Та Бог із вами,
Чому не йдете по хатах?
Не бійтесь, не великий страх!
Пан лиш питав мене, як смів я
Без волі власти заводить
Якусь тут школу? Відповів я,
Що школи зовсім не завів я,
Лиш так приватно хтів навчить
Дітей письму, зовсім без плати.
Ну, сего я вам заказати
Не можу — згодя каже пан, —
Лиш по добру я раджу вам,
Покиньте се пустеє діло! —
— Я-б був єго й не зачинав,
(От так я пану відказав)