Щоб дні нам за днями
Безслідно минали,
Мов шум по над скали
Безслідно шумить.
13 марта 1880.
Ой рано я, рано устану,
На яснеє небо погляну,
А небо, мов синій кришталь,
А в серці важкий сум і жаль.
Всміхає ся небо і мінить,
Глядить на тюремніі стіни,
А стіни пожовкли — від сліз,
Що ними просякли наскрізь.
О яснеє небо, чому ти
Глядиш так чудово всміхнуте,
По що в ту проклятую кліть
Ти шлеш міні любий привіт?
Ту сльози, ти радість голосиш!
Ти запах свободи приносиш,
А тутка понура тюрма,
Могила тісна і німа.
Живий у могилу заритий
Гляджу я на світлом облитий,
На вольний, веселий сей світ —
Кров жаром у жилах кіпить.
За що мене тут закували,
За що міні волю відняли?
Кому я і чим завинив?
Чи тим, що народ свій любив?
Бажав я для скованих волі,
Бажав для нещасного долі
