Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



Ті сни своі черви складали в сістеми
З заключенєм: так є найліпше, як є;
Читали промови, співали поеми
Про гарне, щасливе в болоті житє.

В тім люде той пень відвалили й поперли,
І дійснеє сонце вказалось з за мгли;
На сонце те глипнули черви й померли,
І мручи, убійчеє світло кляли.
1882.

 


V.
 

Всюди ніве́чить ся правда,
Всюди панує брехня,
В ваших лиш серцях, о братя,
Най не постане вона!

Там ви для правди святоі
Сильний збудуйте опліт,
Там ви огонь невгасимий
Чесноі думки паліть!

Твердша від стали твердоі,
Сто раз тривкійша ніж мур
Щирих, мягких серць твердиня
Супроти громів і бур.

Там з поколінь в поколіня
Правда простоіть ціла,
Поки не зломить ся лютий
Вал лицемірства і зла.

І мов те древо зимою,
З верху безлисте, мертве,
В бурі, морози пускає
Вічно корінє нове;

І мов нора та підземна
Триска ключем з під скали, —
Трисне з під зла й пересудів
Правда жива на земли.
6 апр. 1880.