В устах тужливий спів, в руках чепіги плуга,
Так бачу я його;
Нестаток і тяжка робота і натуга
Зорали зморщками чоло.
Душею він дитя, хоч голову схилив
Немов дідусь слабий,
Бо від колиски він в недолі пережив
І в труді вік цілий.
Де плуг єго пройде, зелізо де розриє
Землі плідноі пласт,
Там незабаром лан хвилясте жито вкриє,
Свій плід землиця дасть.
Чому ж він зрібною сорочкою окритий,
Чому сірак, чуга́
На нім мов на старці з пошарпаноі свити?
Бо наймит він, слуга.
Слугою родить ся, хоч вольним окричали
Богатирі єго;
В нужді безвихідній, погорді і печали
Сам хилить ся в ярмо.
Щоб жити, він житє і волю власну й силу
За хліба кусник продає,
Хоч не кормить той хліб і стать єго похилу
Не випрямить і сил не додає.
Сумує німо він, з тужливим співом оре
Те поле, оре не собі,
А спів той наче брат, що гонить у серця горе,
Змагатись не дає журбі.
