А там сховаємось за стовп і тихо
Тихенько аж до вечера пробудем.
А ти щоби не смів міні і писнуть,
Не то що плакать! Чуєш? А то я
Тобі задам! А як настане вечір
І сонечко прийде до дому на ніч,
Застукає до брами, — то ми тихо
Тихесенько прокрадемось за ним.
А знаєш, що бабуся говорили?
У него є донька така хороша,
Що просто страх. Вона то відчиняє
Що вечір браму батькови й що рана.
А вже дітей вона так дуже любить,
Що просто страх. А сонце не пускає
Дітей до неі, щоб із ними разом
У світ не втікла. Але ми тихенько
Прокрадемось, тай шусть! і вхопимось
Єі за руки, то вже сонце нам
Ніщо не зробить. Тілько ти не бійсь
І плакати не смій! Таж то так близько,
І на дорогу маємо досить,
А та нам панна надає богато
Всього́, о що лиш будемо просити.
Ану, о що би ти просив?
Поглянув
На неі хлопець, палець вихав до уст
Тай каже: — Мозе б ліпсого коня? —
— Ха, ха, ха, ха! — дівча зареготалось.
— Ну, сцоз, то мозе капелюх новий?
— Проси що хочеш, а я знаю, знаю,
Що я просити буду!
— Сцо таке?
— Ага, не скажу!
— Ну, скази, а то
Заплацу!
— Овва, плач, то я сама
Піду і не візьму тебе з собою.
— Ну, а цомуз не сказес?
— Знаєш, ти
Дурний! Міні бабуся говорили,
Що в неі яблочка є золоті.
