Не тямив я, що діялось зо мною,
Лишь весь тремтів, палав, немов у грани,
Не бачучи, куди біжу, де стою.
Лиш тямлю, що в крови́ бродив ногами,
Що по мерцях топтав ще незастилих,
Топтав нескріплі ще, глибокі рани.
Що дикі крики в слух міні ломились,
Що дим гриз очи, що свистали кулі,
І купи йшли, ревли, кляли, молились.
Та очи, вуха, ноги мов нечулі
На весь той безмір людськоі роспуки
Летіли, мов бжола в кишачий вулій.
К стрільбі моі немов прилипли руки,
І блискало раз в раз кроваво з неі
І вилітали огняні гадюки.
„Смерть бунтарям!“ — із груди враз моєі
Крик вирвавсь, і зелізо мов острене
Прошиб мене безмірною брехнею.
А в тім з пожару вийшов против мене
Бунтар з такоюж як і я стрільбою,
Одягнений у шматє все черлене.
Та що се? В кождій черточці зо мною
Однакий вид, і ніс і очи й губи,
Немов я сам перед собою стою!
Я остовпів. Хоч гучно грають труби,
Я з него вже звести не можу ока,
Від него мов жду ласки аби згуби.
Якась безмірна, темна і глибока
Трівога ледом обдала все тіло.
Мов пташці, що загляне в очи смока.
А він глядів на мене ясно, сміло,
Глядів з докором на ту кров горячу,
Що тут лилась, мов се — моє все діло.
Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/73
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/ce/%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu/page73-1024px-%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu.jpg)