зицію і основні думки. Думаю, що наводячи тут імена В. Коцовського і Ів. Белея, хоч в части віддячусь йім за те, що вони зробили для мойого розвитку.
З моіх найдавнійших віршів, друкованих в „Друзі“, подаю тут тілько дві-три пєски, більше як документи моіх тодішніх поглядів, ніж для йіх літературноі стійности. Пропускаю зовсім збірочку „Баляди і розкази“, видану в р. 1876. Пропускаю також два політичні памфлєтики: „Дума про Маледикта Плосколоба“ і „Дума про Наума Безумовича“ — сей другий задля того, що по видрукуваню в „Молоті“ був сконфіскований. Натомісць друкую тут у-перве сатиричну поемку „Ботокуди“, написану в коломийській тюрмі зимою 1880 р., та й з неі даю тілько виривки переплітані прозовим рефератом з того, що, по мойому, не стоіть тепер друкувати так, як тоді було написане.
І в інших частинах сеі збірки найдуть читачі чимало „фрагментів“ та вривків. Не хотілось міні зовсім викидати за пліт деяких розпочатих мною і не докінчених праць поетичних. Мов бервена староі, розваленоі хати, в котрій не одно пережилося і перетерпілося, ті вривки нагадують міні не одно таке, без чого й житє може б не житє було. Звісно, з тих неподокінчуваних або на бік відсунених поем, що лежать між моіми паперами, я подаю тут тілько те, за що хоч сяк-так можу взяти на себе одвіт перед своім художницьким сумлінєм — решта нехай іде мишам на сніданя.
Укладаючи матеріял для сеі книжки я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім непригожий в книжці так ріжномастного змісту, котрій про те хотілось міні придати яку-таку артистичну суцільність. Та де тілько можна було, я під поодинокими віршами поклав дати, коли вони заховалися чи то в рукописі, чи в друку.
Не потребую й додавати, що вибираючи своі давні вірші до отсеі збірки, я не вважав йіх історично-літературними документами, котрі повинні друкуватися не зміняючи „ніже титли, ніже тіі коми“. Я користувався авторським правом і, не тикаючи основноі думки, підправляв мову, котроі виробленє до ступня мови літературноі за остатніх 20 літ всеж таки значно посунулось наперед, може й не без моєі скромноі підмоги. Що в моіх давнійших віршах мова не все чиста, се ще тим лекше зрозуміти, що я особисто переходив деякі такі ступні
