„Кедри, чинари, гранати, мімози,
Втіште мене ви і висушіть сльози,
Ніж в моїм серці, в крові мої груди…
Гляньте, як зранили їх мені люде“…
Дерево міцно обняв я в задумі,
Звуків утіхи шукаючи в шумі…
Тихо про власне шуміли гранати,
Кров мого серця не вміли уйняти…
Я серед степу: вертаюсь до-дому…
Краю немає степу голубому…
Краю і смутку моєму немає,
Пале він душу мою, розриває…
…Чув я, — іде боротьба в моїм краю…
Втіху собі я в борні відшукаю,
Славою я свої рани загою…
Дайте, борці, мені кращую зброю!
