Ця сторінка вичитана
Погасло сонце ласки і тепла,
Побили цвіт квіток моїх морози, —
Не до пісень мені: тремтять на віях сльози,
І туга душу обняла.
Погасло сонце — мрія чарівна,
І я блукаю знов без світла…
Душа моя на мить, на мить одну росквітла
І стала знову, як труна.
1906 р.
