коли я коло неї; так наче душа і усї нерви замирають. — Вона грає як ангел на фортепіянї одну мельодію, просту, а повну виразу. Се її улюблена пісня, а мене ся мельодія вилїчуе від мук, вертає свідомість, ледви вона ударить перші ноти. Анї одно слово про чародїйну силу старинної музики не здаєть ся менї неправдоподібним, коли на мене так виливає ся проста пісня. А вона все її починає в добрий час, — часто тодї коли я хотїв би всадити собі кулю в голову. І зараз зникає тьма з моєї душі, і я свобіднїйше віддихаю.
18 липня.
Дорогий Вільгельме, що значить для нашого серця світ без любови! Що значить маґічна лїхтарня без світла! Тільки що вставиш до неї лямпочку і вже маєш на своїй білій стїнї найбарвнїйші образи! І нехай се будуть тільки химерні привиди, то всеж вони роблять нас щасливими, коли ми як незіпсуті молоді хлопцї одушевляємо ся сими чудними явищами. Нинї я не міг бути у Льоти, задержало мене товариство, якого я не міг покинути. Щож було робити? Я післав туди свого слугу, тільки на те, щоб мати коло себе чоловіка, що був нинї близько неї. З якою нетерпеливістю я його вичікував, з якою радістю дивив ся на нього! Я був би радо взяв його за голову й поцїлував, як би не стидав ся.
Росказують, що болонський камінь, коли полежить на сонцї, втягає в себе його промінї і в ночи через якись час світить. Так здавалось менї, що буде і з моїм слугою. Свідомість, що її очи спочивали на його лицї, на його щоках, на ґузиках від сурдута, на ковнїрі від загортки, робила все те для мене таким святим, таким цїнним! В сю хвилю, я не віддавби був того хлопця і за тисячу талярів. Менї було так добре в його присутности. Не смій ся, Боже боронь, з сього.
