ношу їм богато радости і нераз мойому серцю здаєть ся, що воно не моглоб без них бути. А все ж таки — нехай тільки я відійду, нехай я сей круг покину — як довго будуть вони відчувати сей вилом, який зробить в їх житю моя страта? Як довго? — О, як коротко треває чоловік, коли навіть і там, де він певний, що бутє його лишало слїди, що присутність його робила сильне вражінє, в памяти, в душі своїх дорогих, — навіть і там мусить він скоро зникнути, згаснути, і то дуже скоро.
27 жовтня.
Я не раз роздер би собі груди і розбив голову з досади, що люди можуть так мало чим бути оден другому. Ах, анї любови, анї приязни, анї тепла і радости не дасть менї нїхто, коли їх не буде у мене, а знов серцем переповненим щастєм я не ущасливлю того, хто холодний і безсилий.
Вечером.
Я маю так богато, а гадки про неї все пожирають; я маю так богато, а без неї все те на нїщо не здалось.
30 жовтня.
Сто разів вже я задумував кинутись їй на шию! Тільки Бог знає, як тяжко се — бачити перед собою стільки чару і не сміти доторкнутись до нього, — а сеж найприроднїйший рух людський. Чиж дїти не доторкують ся і не беруть все, що їм на гадку прийде? А я?
3 падолиста.
Бог се знає, як часто я лягаю в постїль з бажаннєм, часом навіть з надїєю не прокинутись більше: а ранком я вітворяю очи, бачу знов сонце і починаєть ся моє горе. О, якби я був капризний, то міг би звалити вину на погоду, на когось тре-
