у Крим. Він учився в ґімназії дуже добре. Стара росказувала моїй матері, що тепер має охоту до життя, бо є для кого жити.
— Мені здається иноді, — казала вона, — що я люблю його більше за моїх рідних дітей.
Історія Бірути могла-би служить основою для цілого роману, але я перекажу про неї тільки те, що пройшло перед моїми очима, не додаючи нічого з фантазії й не творячи героїв.
Біруту підкинули найпростішим способом: подзвонив хтось з улиці у притулок.
Вийшов сторож одчинити і на ступанці коло порогу знайшов кошик із дитиною, загорнутою в теплу хустку. Нікого поблизу не було видно.
У кошику знайшлася дівчинка, місяців коло двох-трьох зроду, в дуже тонких, чистих пелюшках, у теплому покривальні; до подушечки приколотий був згорточок паперу, а в йому золотий католицький (з круцефіксом) хрестик на блакитній шовковій стрічці і записочка російською мовою:
„Ради Бога, пріймите и воспитайте. Крещена, католичка, имя Бирута. Родители отказываются отъ нея временно, подъ давленіемъ невыразимо тяжкихъ обстоятельствъ; при перемѣнѣ ихъ возьмуть дитя къ себѣ и возвратятъ всѣ расходы за ея воспитаніе.“
