в орґанізації середньошкільної української молоді. Я хотів його побачити, але якось не довелося.
Зайшла розмова в одній компанії на еміґрації, як то иноді чудом люде рятувалися від видимої смерти. От як той, що у „Волі“ описував „чрезвичайку“, та як він, двічі прострілений і вже вкинутий у братську могилу, виліз звідтіля і таки врятувався.
— А ось що мені росказував один січовий стрілець, гарний такий хлоп'яга, молодий, майже дитина, — казав один військовий старшина, що недавно приїхав од Павленка. — Він одбився від своїх, бо впав, прострілений у ліве плече. Взяли його з собою Шепелеві повстанці, та незабаром їх загін мусів розсипатись по лісах перед переважними большевицькими силами. І попався цей ранений січовик до большевиків разом із двома раненими шепелівцями.
— Что их тамъ разбирать? Пристрѣлить собакъ! — скомандував один із большевиків.
Лишилося троє тих харцизів добивати ранених, але попереду роздягали, роззували їх і забірали собі їх одежу та обув'я, бо самі-ж — босота, голодранці.
Ось до того січовика підскочив якийсь рудий, патлатий босяк.
— Єто мой, товарищі! — каже.
— Твой такъ твой!
