завжди дітей було поверха норми, иноді на сорок місць бувало їх більше копи; доводилося класти по-двоє, по-троє на одно ліжко; повітря було тяжке. Иноді набіралося багато цицькових і не вистачало мамок: бувало, що одна мамка годувала трьох, навіть чотирьох; певна річ, що того корму не вистачало, і треба було догодовувати дітей соскою, а це вже є одна з причин дитячих хороб. Підкидали Й недоносків, з якими найбільше клопоту було, і вони дуже часто вмірали. Бували й хворі діти: пранцьовиті (сіфілітичні), яким не можна було дати мамку, бо вона від них заразилась-би; бували золотушні, калічки, сліпі, горбаті, сухітники, — всякі. У притулку лишалися хворі, а здорових треба було по змозі здавати на село на годівля. То-ж не диво, що серед тих хворих і недоносків смертність була більша за нормальну, чи то пак, середню, бо нормально діти не повинні-би вмірати.
Бувало й так, особливо зімою, що приносили у притулок уже задубілий трупик або таку захолоджену дитину, що ледве вдавалося її відігріти, а наслідком цього бували всякі простудні хороби і смерть.
Тяжка була це атмосфера і фізично й моральна і треба було дуже загартованих нервів, щоби дивитись на це спокійно. Иноді-ж бували виняткові випадки і про де-які з них я й хочу тут росказати, бо найбільше вдержались вони у пам'яті.
