лочком ме́рзлого сухаря, під розша́рпаним укрива́лом учив він свої ро́лі і тільки й згріва́в себе оти́ми палки́ми гадка́ми.
По розво́ю Андерсе́н тоді був ще ге́ть-то дити́ною. Ото, чув він із-ма́лку, що кому пощасти́ть на пе́рший день ново́го року, тому й цілий рік щасти́тиме; та так ото трива́ того дня, щоб до тіятру уда́тись. А в свя́то те ра́нком, са́ме, як по місту бігали карети й коля́си, Андерсе́н ни́шком по під ти́нню, з заморо́женим серцем кра́вся до тіятру. Ки́нулась въ вічі ёму і свя́тошна радість усе́нькіх, що по ро́дичах та знає́мых бігали, їхнє убра́ння хоро́ше; гля́нув на се́бе, — а в ёго, аж тіло світи́лося..... згада́в тоді він про свою матір слабе́ньку і про свою долю щерба́ту, — та так це все збу́рило ёго наму́чену душу, що він за́місць ро́лі своє́і, тільки на-в-ко́люшки впав, та прорида́в якусь про́хань блага́льну до милосе́рдного Бога!
Одже і вчув Милосердний ёго блага́ння: з то́го ча́су несподівано зміни́лася ёго
