взяв. Але в того хлопця висіля. Той приходит за душою. Але була баба така розумна, що взяла коровай і вийшла напротів него і каже до него: „Дай ся так мучити, як той ся хліб мучит, то ти дамо!“ Той каже: „Як же го мучат? Скажи ж мині наперед!“ — „Єго молотят, берут сіют, родит-жнут, в полукіпки складают, возят возами, стіжки складают“. Як почув тоє чорт, то і відказався від душі.
Бо то був стрілец: зачинав ся вчити стріляти. І їдного дня пішов стріляти, — ни вбив нічого. Пішов другого, — ни вбив нічого. І третого дня пішов знов і каже: „Чорт єго знают, як тії стрільці стріляют, що вони б'ют, а я ходжу і нима нічого!“ І до него чорт каже: „Нащо тобі мине потрібно?“ — „От, каже, ходжу і нічого ни вбив!“. — „Ну, то запишися мині, то, щоби-сь в хаті сидів, іно аби-сьно ся до него намірив — і вб'єш“. І він повідає: „Я ся запишу, али на срок“. Чорт каже: „На кілько зхочиш, на тілько запишися“. І він каже: „Я ся тобі запишу, али щоби мині була різна птиця, що іно на світі є, і як іно їдного ни вб'ю, то і записів ни дам“. І він записався на сорок на три годи. І як зачав бити — і зробився паном, бо то дуже виликі гроші брав. І прийшло тих сорок і три роки, і він засмутився, що вже треба душу чортови віддати. Надходит жибруща баба. Питаєся: „Чого пан такі смутні?“ — „Ет, піде преч! Ти мині ни порядиш“. — „Мож, я порадила б, али коли пан гніваются, то я ни поряджу“. І той думає собі: „Треба єї сказати! Можи, вона що порядит?“. І каже єї: „Як ти мині порядиш, то дам тобі півсеток полотна і гроший що-нибудь“. І баба каже: „Кажіт“. — „Бо то я, каже, ще змолоду записав-їм чортови свою душу“. Вона каже: „Яким правом?“ І він єї каже, що „за тоє, що всіляку птицю вбивав-їм, і за тоє записав“. — „Ну али-сь всіляку бив?“ — „Та же всяку“. І вона каже: „Ну, як пан мині дадут 10 руб[лів] і півсеток полотна, то я таке поряджу, що він панови записи віддаст“. І він каже: „Добре, дам, аби іно відібрати“. Питаєся: „Чи нима у пана питльованої муки с корец?“ — „Є!“ І вона бире тую муку, рощиняє в виликім кориті. І тая рощина підкисла, і баба роспорола пирину і тоє піра висипала на землю, сама розбираєся, лізе в рощину і качаєтся по тих пірох. І так ся до неї вчіпило, як каруком. І вона тогди ще ся покачала і всьо піра забрала: — і такий птах, що і в світі такого нима! І той стрілец виде [її] до ліса, висажує на дуба. І посадив бабу на кріслатім дубови, і баба одулася та й сидит, як сова. Прилітає чорт: „Ну, вже пора іти зо мною!“ — „Ні, перши ходи-но ся сюда!“ Він приходит і каже: „Диви-но-ся! Відколи я стріляю, а ти ще мині такого птаха ни показав, як я зобачив!“ Приходит чорт, дивится, а той каже: „Ни показуйся, бе злетит!“ І той чорт дивится, і ніколи та
