видає виликий баль для цілого народу, щоб каждий ішов до него їсти: Як посходилися, він не дає ще їсти, але каже: „Слухайте-но! Що той чоловік варт, що він з бідности душу продає чортам, і чорти садов'ят єго на саме високи місце?“ Миже людьми ніхто на теє ніц не відказав, бо не думали, що то він на себи казав. Але єден москаль з-за порога обзиваєся: „Він буде спасен, як до сроку хто єму голову ззітне і возьме з собою!“ Той ніц на теє не відповів, іно поблагословив їсти. На другий день бере з собою скриню гроший, каже фурманови запрягати коні. Сідає і їде в ліс, дуже великий. Приїхав в ліс, казав звернути в сторону, надибав при дорозі пень, казав стати і розкладає обідати. До обіду запрошує фурмана, частує єго винами і нарешті каже: „Слухай-но! Возьми-но ти сокиру і на сім пні відрубай мині голову! Гроші, коні і голову возьми з собою для себи, а толуб леши! Від'їдь з кілька верстов, — будеш видіти, що зо мною буде“. Той настрашився, не хоче того робити; але як він дав єму карточку таку, що то він сам казав собі зробити, — той, небагацько думавши, взяв і відтяв голову на пньови. Голову взяв і поїхав. Через кілька час показалося голубів таке багацько на повітру, ясність вдарила з неба, і вони того архерея несли до неба. Тілько тії зникли, от налетіло на тоє місце круків таких, що аж ліс під ними ломився. Злетіли до того толуба, піднесли єго на повітра і знов впустили. Так робили кільканадцять раз, а всьо кричат: „Пропав! Пропав! Але де сторож єго?“ А той фірман не міг пізнати, що́ то. Нарешті прилітає ще єден крук. Вони до него с криком: „Чому ти єго не допильнував? Тепер видиш, що даремна наша праця, пропала, і він втік на небо, ще і голови нема коло толуба! Тенер ти за него будеш відповідати!“ Але той каже: „Чикайти-но! Я не можу за него відповідати, бо от маєти єго запис, і ведлуг него єму ще три дні було до терміну, і я не міг раз-в-раз бути коло него, бо остатніми часами ви посадили мене в єго пасіці, і там я мав чикати на него. І видити, що нас він всіх здурив!“ Подивилися до запису — правда. Але таки на тоє не зважали, чорта кривого роздерли, і через тоє єго тепер нема на світі. Фурман потім всім приїхав до міста розказав, як було. І переконалися, що толуб чорти страшне розбили. Пустили єго, щоб він уживав тої фортуни, що му ся дістала таким способом.
Вийшов чоловік на поле орати, але здибав єго чорт, каже: „Дай мині таку душу, що в кажного христянина є, дам ти шапку гроший!“ — „Та душа така, що єден-єдним є син. Але“, каже чоловік, „не дам, бо шкода!“ — Але чорт каже: „Таки возьми гроші!“. Той
