мною не важся!“. От ідут вони до ліса; але мужик знав, де заяць мав ліговисько. От підходит мужик тихенько, дивится: спит заяць. Мужик крикнув: „Матвійко! воли де?!“ заяць як вискочит, та драла! А чорт за ним телеп-телеп! але де чортови до заяця! — „Що ж, каже мужик, не збіг-єсь?“ А чорт каже: „Я знов піду до пана“. От приходит і каже: „Пане, мужик показав міні свого синка і казав, щоби я з ним збігся, і як не збіжуся, то с старим щоби-м ся не важив. А я не міг з його хлопцьом збігтися. Най міні пан будут ласкаві, дадут яку раду“. — „Яку ж я тобі дам раду? От, каже, котрий котрого переборе, то того будут гроші“. Приходит чорт і каже тоє мужикови. Мужик відповідає: „Який ти дурний! куди тобі зо мною боротися? в мени єст в лісі старий мій дідуньо, і такий старий, що аж мохом поріс. Як ти з ним не зборишся, то зо мною не важся!“. Мужик знав, де має медвідь барлогу. От ідут вони до ліса, то й мужик каже: „Мій дідуньо — сліпий, ніц не бачит і ні до кого не говорит, — єго. треба зачіпити. Возьми трохе попілю в жменю, а як я дідуня викличу з хати, то ти возьми та кинь попільом в очі, то він роздрухаєся і буде з тобою ся бороти“. От приходят до барлоги Мужик крикнув: „Дідуню, а вийдіт-но!“. От медвідь почув чоловічий голос, зачав бурчати і виходит з барлоги. Мужик каже: „Чуєш, як мій дідуньо богу молится? іно покажится — кинь єму попільом в очі, він ся роздрухає“. От іно вийшов медвідь з ями, а чорт хвать єму попільом в очі. А медвидисько як талапне єго лапою, то чорт аж мазью розіллявся. От якось стріпався чортяка, побіг до свого пана, знов му жалуєся. Росказує, що той мужик привів єго до свого дідуня і казав боротися з ним, але той як талапнув мене рукою, то я аж мазью розіллявся і так насилу поправився, і прийшов, най пан будут ласкаві, дадут яку раду“. — „Яку ж я тобі дам раду?… От котрий котрого передрапає, того будут гроші“. От приходит чорт і каже мужикови: „Казав пан: котрий котрого передрапає, то того будут гроші“. Мужик каже: „Слухай-но, ниньке вже нерано, — треба десь вийти на галяву, щоб люди бачили, як ми будем дертися. А лутше іди додому, відпочинь, бо ти єднако змучився, а завтра раненько прийдеш та вийдем на пляц і будем дертися". Чорт каже: „То і добре“, і пішов додому. Тимчасом мужик пішов до коваля, казав поробити на пальці гаки желізні, взяв волову шкуру, обшився; а на другий день приходит чорт: „А що, каже, підем?“ — „Таже підем!“ От виходят на пляц, давай дертися. Чорт що возьме пазурами, то тілько погладит мужика по шкурі, а мужик як зачепит чорта гаками, то дре паси від шиї до п'ят, — так чорта здер, що аж фалаги висят. Насилу якось чортяга вирвався з мужицких рук, полетів до свого пана. — „А що там?“ питаєся Люципир. — „Ой, біда!“ чорт каже: „Мужик мене здер! от дивітся, які фалаги висят! А я єму нічого не міг зробити. Змилуйтися, пане Люциперу, — дайти мині яку раду“. — „Лебонь, каже Люципер, з мужиком ніхто справи ни виведи, але ще
