Бо то москаль ходив по світі і здибав рай і питаєся: „А то що?“ — „Рай!“ — „Ну, то поганий край! Піду далі“. Іде, здибає пекло. Питаєся: „А то що?“ — „Пекло!“ — „Ну, слава богу, що тепло“. Роззуваєся, роздягаєся і лізе в пекло. І як зачав розвішувати своє нарадя — і заступив половину пекла. І тії чорти не можут ся єго збути, що він їх б'є. Пішли по світі і найшли барабан. Як вдарат в него — і москаль так, як ни був: на ногах, — і вийшов! А вони замкнули і таким ся способом москаля збули.
Бо то чорт казав, що хтів-би бути в земі котом, в-осине попом, окоманьским коньом і ксьонжи ґосподиньою.
Назад тому 50 літ вуйна Антона Козицкаго жила в селі Тросцянці. Була [там] відміна, що відміняла богіня дитину: взяла хрестьянского, а на тоє місце лишила своє, котори й мало образ такий: руки і ноги — тонкі, черево — велике, голова — така як макогін, і вуха — мало (не) на шиї. І було воно до восьми літ, але не ходило, ні говорило, а їсти — іно що попало. А як підут на жнива, а єго лишат в хаті, то хоць оно і не ходит, але з горшків повиїдає, що де тілько найде. І не знали би, що то воно виїдає, але зробили в стелі дюру, повиходили з хати, і єден дивився через тую дзюру, щб воно буде робити. Тілько-що воно вчуло, що нима нікого, встало на ноги, а руки протягнулися так, що і с полиці діставало, що було. І люди дорадили, щоби бити єго на смітю, бо всі пізнали, що то відміна. Винесли єго на смітя, і як зачали єго бити, воно взяло дужи кричати. А тим часом богиня пренесла мужицку дитину і каже: „Я твоє в маслі купаю, годую маслом-сиром, а ти над моєю ся збиткуєш!“ Але тота верняна дитина не довго жила. А як вона брала свою детину, а тоту віддавала, то люди тілько чули голос єї, а самої не виділи.
Батько мій в 1833 року переїжав на службу в Кам'янецкий повіт і їхав через сило Жеребилівку ночею. І видів, що щось білого, дуже високого, вийшло з воріт попових і, прямо поперед єго брикою, ішло аж на гору — і там зникло.
