Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/107

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
84. ПРИВИД НА ПОЛІ [л. 605 зв.]

Одинь зкономъ росказалъ мнѣ слѣдующее: Він був назад тому кілька літ економом в селі Липовці, і вечіром пішов на тік подивитися, чи є вартівники. Приходит меже стирти, дивится, — а там хтось стоїт в писарові бурці. Той кричит на него на мня, — не відзиваєся. Той до него приступає, а воно відступає. Нарешті пішов і закликав вартівників, то ті тілько глянули, відступили і кажут: „Пане, то якась біда: ніби чоловік, ніби кінь!“ Нарешті перехрестились, і та біда як рушит віхрем, то зовсім окіп розвалила на 10 локот. Окоман приходит до станції, дивится: бурка писарова стоїт на кілку, і він спит.

85. ПРИВИД БЛИЗЬКО ЦВИНТАРУ [л. 605 зв.]

Він же міні оповідав, що раз з Липівки їхав до Тарноруди. Але під Тарнорудою на границі єст хрест, де колись ховали тих, що вішаются. Недалеко дороги, коло хреста, щось ся забіліло, ніби кіт. Він, мавше нагайку добру, під'їхав. Як вдарит, то, щоби кіт, то перервав би єго. А та біда стала така висока, як верства, давай скакати на него, то на коня, так що шапку з него ззірвало, нагайку видерло, сурдут подерло. Так що приїхав в Тарноруду, то ледво єго знесли, а біда лишилася недалеко цвинтару.

86. ХОЛЕРА ХОДИТЬ В ЖІНОЧІЙ ПОДОБІ [л. 602]

Мать моя росказувала, що в холеру 1831 року вони тогди жили в Баришевцях на самім краю села, недалеко фільварку. Але тогди таки щось ходило, бо пси по цілих ночах трубіли і лаяли так, що аж сум побірав, а всьо писком в землю (бо то кажут люди: як пси заводят, а рило вгору задирают, то буде війна, а як в землю, то помір на людий буде). Мали вони наймичку Оляну, котра зо мною спала завше. Але от, коло опівночі, пси залаяли дуже. Мати пробудилась (бо була сама вдома, а бат[ь]ко десь був в Кам'янецкім уєздє по службі). Дивится: входит кобіта, розплетена, волося скрізь по плечіх і на грудях по ні, в білім убрана. Стала в дверах, нікому ніц не казала, тілько тую дівку Оляну за ногу помацала і пішла до дверий. Там постояла — і вийшла з хати. На ранок дівка пішла по воду, але вже не могла принести води, бо захоровала, і ледво відходили.

87. ТЕЖ [л. 602]

Тої же ночі, від Озарениц, сидів мельник, Іван називався. Заснув з вечіра, але около опівночі прийшло щось під вікно, зачало