Бо то єден мужик найнявся з купцем з товарами. І як вже розпродав той купец товари, втоди вертався додому. Але той мужик підглянув в того купця гроші і так мірковав собі, щоби їм випала в лісі ніч. Доїхав до ліса — і каже до того купця: „Тут вже будем нучовати, бо мені коні дужи попреставали“. Ну, вже стали на ніч. І каже мужик до жида: „Ви собі, купчи, лягайти на возі беспечно, бо я ту коло вас буду коні пасти!“. Жид зморився та й заснув на возі. Мужик прийшов до него стиха, зобачив, що вже жид спит, та й вдарив єго моцно в лоб; і єще взяв сокиру і розрубав єму живіт. Тогди вже взяв, скинув єго з воза, а гроші взяв і приїхав до того міста, де той жид був, і вдав, якоби застрашився. Зачав розказувати жидам, що розбійники вбили жида, а він з возом втік. Але жиди дивлятся, що єму на полах кров. Питаются єго: „Але ти там блиско не був, як єго забили?“. А він каже: „А нє! іно я здалека ся дужи дивив!.“ — „А відки ж ся на тобі тота кров взяла на полах?“. Той як подивився, що правда: єст кров на полах, — та й дужи ся злякав і зачав вже словами блудити. То єго зараз взяли під варту і на допроси, і він признався. Тогди єго засудили стяти єму голову; але перши такі права були, що треба перши катови 100 злотих заплатити за зтятіє голови. Але тота жидівка-жінка — не хотіла за него 100 золотих дати і сказала: „Рівно вже мій чоловік не встани! то на що ж я маю даремни ще по смерті за него платити?“. То єму голови не стинали, іно під арестом тремали. То той убитий жид вийшов вечером з-за грубки і тримав внутренності свої на руках і сказав до свої жінки: „То ти жалуєш для мого ворога 100 злотих дати, котрий мені житя відобрав?!“ І каже до жінки: „Дай жи зараз 100 золотих, бо я тобі більши зоставив!“. І сам зник. А жидівка зараз занесла 100 золотих доката, щоби катови занести, щоби єму голову стяв.
Єден чоловік ішов на той острів, що єст напротів Ісаковец. Дивится: плине топляник по Дністрови, то й взяв лопатою та й вдарив єго. Щось там довго він робив, аж над вечір виртаєся, а топляник той самий плине. Той хтів обійти, а той за ним, підпливає — і хвать єго за ноги, мало не підвалив. Начав кричати, люди збірлися — і витягнули на берег того чоловіка, а топляника трутили, щоби собі дальше вандрував.
Опера можна пізнати по тім: як сонце сходит, стати тилом до сонця, а очами до цвинтару, — і з того гроба, в котрім опир похований, буде пара виходити.
