питаєся: „Чого ти, чоловіче, плачиш?“ — „От, каже, ходит опир і дусит люди, і вже надходит колія на мою хату“. — „Цить, ни плач! Я єго заможу“. — „Ну то ходи-ж, чоловіче, до мої хати“. І взяв той козак фляшку горілки, і застилив стіл, поставив горілку, а тим людьом, що в хаті, каже: „Лягайти спати і накрийтися з головою і ни дивітся, хто ту буде!“ Ось ту коло опівночи приходит опир. Відчинив двері і каже: „А! Ти ту, нигідний чоловіче?!“ — „Ту!“ каже, — і давай ся бити. Ось ту і замагає мерлий живого. Той козак помаленько взяв фляшку, потягнув горілки — і вже заміг мирлого. Али когут запіяв і той щез. Ось ту на другу ніч каже єму пан іти до другої хати. Він каже: „Ні, я ни піду, бо він мене заможе, мині треба тої ночі спати і в тії хаті видусит всі душі“. Він положився спати, і той опир всі душі видусив в тії хаті. На трету ніч пішов той козак до третої хати. Ось ту вночи приходит опир. І той козак лап єго за барки — і заміг. І тогди взяв ножа, єго роспоров і спалив на вогню, і той п[оп]іл пустив з вітром.
Бо то втік москаль з войска і ховався по лісах кілька час. Али то було підчас жнив, і він взяв собі такий спосіб, жи, як люди повиходят в поли, то він іде в сило, і доберися до хати, наїсться, набери собі хліба — і втікає знов в ліс. І він ходив так кілька час. Али як люди дещо поробили в полю, вже ни виходили всі в поли, так єму вже зле прийти в сило днем, іно вночи. І разу єдного прийшов він в сило ночою, і зачали люди лапати злодія. Він сє настрашив, давай втікати, та й прибіг на цвинтар. Дивится: яма; та й він вліз в тую яму та й сидит. А в тую пору дужи люди мерли. Та й опир з тої ями виліз і пішов люди підтинати. А той москаль, як втікав, та й взяв з собою саблю, для оборони, і все ходив з тою сабльою; і як вліз в тую яму — і тая сабля при ньому. Видно єї: місяць світит. І, десь, вже коло опівночі слухає той москаль, — іде. Приходит: „А то хто?“ Москаль повідає: „Я!“ — „Що за я?“ — „Салдат!“. — „А ти, кажи, пощо там вліз? Вилази, бо я тебе пітну!“. — „Нє! я тебе пітну! ти ни повинин нігде ходити, коли тибе закопали туткє!“. І той опирнічо ни можи зробити, для того, що сталь коло него, де той. Опир так просит того москаля, боїтся щоби кури ни запіяли, і повідає: „Вже тобі дам, що сам зхочиш!“ Той москаль повідає: — „Як зробиш мині так, щоби я мав що їсти і щоби-м мав гроші, то тє пущу!“. Той опир повідає: „Зроблю“. І москаль вилазит з ями, повідає: — „Я вилізу, али як ти мині того ни зробиш, того що я хочу, то я ту знов прийду до теби!“ — „Іди ж ти в сило, і там єст двох господарів дужи богатих, я в них сеї ночі попідтинав: в єдного — сина, а в другого — дочку. То той паробок вже вмер, а в другого дочка, то ще жиє. То ти іди перши до того паробка“. Розповів єму в котрій хаті:
