На Україні, як тоді підраховував Ст. Вол. Савченко[1], „наиболѣе значительное количество записей“ припадало було досі на губерні Київську, Харківську, Катеринославську, Полтавську, Волинську та Чернігівську; всі ці губерні мають кожна по-над 100 варіянтів, деякі навіть більш як 200. З Поділля такої цифри не було зібрано: „Значительно меньше собрано сказокъ“ у решті губерень, „гдѣ украинская рѣчь преобладаетъ“. І губерню Подільську Ст. В. Савченко зазначає вже лиш серед отих губерень, — з казковою кількістю лиш до 50 варіянтів на губерню.
Після виходу в світ теперішньої збірки, всенька справа радикально зміниться. Оця, що друкується, збірка Димінського, ретельно зібрана почасти ще з 1849 року, багато дасть цінного матеріялу і для фольклору Поділля (він стане тепер на найпершому місці), і для старішої української казки взагалі. Корисний додаток являють собою й Руданського записи: в них ми маємо, порівнюючи, теж старі-таки етнографічні записи українські, які разом з тим чимало взагалі дають, щоб краще зрозуміти процес творчости нашого „першого, може, по Шевченкові поета на Україні“[2].
- ↑ Ibid., стор. 219—220.
- ↑ Сергій Єфремов: „Історія українського письменства“, видання 2-ге, стор. 305; пор. ще акад. А. Кримського та Мик. Левченка: „Знадоби для життєпису Степана Руданського“, К., 1926 р.
