В першій половині XIX століття ніяких друкованих збірок українських казок, можна сказати, й не було[1]. Вже аж тоді, як почав свою діяльність у 1850-их роках Афанасьєв — збирач казок великоруських, заходилися й наші етнографи друкувати дещо (Куліш, Мордовцев, Шейковський — в другій половині 1850-их та 1860-их рр.). Тільки-ж, і того було не гурт. По суті, збірки українських казок допіро починаються з двох випусків „Народныхъ южно-русскихъ сказокъ“ Ів. Рудченка (1869—1870), де подано 137 казок; далі — „Малорусскія народныя преданія и разсказы“ М. Драгоманова (К. 1876, 434 сторінки)[2]; та нарешті II том „Трудовъ этногр.-статист. зкспедиціи въ Западно-Русскій край“ П. Чубинського 1878 року, де вміщено трохи менше ніж триста нумерів казок та оповідок[3].
А тимчасом — ще й перед надрукуванням відомої великоруської збірки Афанасьєва — дуже енергійне і рясне записування казок і иншого фольклорного матеріялу непомітно для ширшого загалу провадилося у нас на Україні в західньому Поділлі. І оті, дозволимо собі назвати, найстаріші казкові українські записи тепер Українська Академія Наук постановила випустити в світ. А честь редагування їх випала мені.
Ті подільські казки та оповідки, що ми їх тут видаємо, то записи переважно 1850-их років двох видатних подолян: відомого поета Степана Васильовича Руданського та дуже працьовитого етнографа Андрія Івановича Димінського.
- ↑ Скількись випадкових записів, розкиданих по де-котрих виданнях, як приміром у „Молодику“, можна до рахуби не брати. У московських „Чтеніяхъ въ О-вѣ Исторіи и Древностей“ Бодянський 1847 року дав місце чималій фольклорній збірці П. Куліша; тільки-ж, як відомо, тую збірку цензура заборонила, і світ вона побачила допіро 1893 р. Частину з неї використав П. Куліш для своїх „Записокъ о Южной Руси“; але-ж ті „Записки“ вийшли вже в другій половині 1850-их рр.
- ↑ М. Драгоманів нумерував кожен відділ з'окрема. До I відділу заніс він 48 нумерів; у II надрукував він 31 приміту; III — 49; IV — 34; V — 5; VI — 21; VII — 14; VIII — 55; IX — 45; X — 26; XI — 15; XII — 4; XIII — 52. Та ще з два десятки в додатках.
- ↑ Т. II, відділ 1-ий — 146, відділ 2-ий — 146.
