Бо то був собі так-чоловік, але до него все заїздив купець з товарами. Але тимчасом так ся злучило, що він раз заїхав до него на ніч, а єго жінка розходила, — і він собі ночував так на тоці під вікном. І як вже Бог дав того хлопця на світ, прилітає два аньоли, і питаєся єден другого: „А що ж там нам Бог дав?“ — „Хлопиць!“ — „Але як ему буди на віку?“ — „Отак: він як вирости і буди єму 20 літ, то він втопится в кирниці!“. А той купець тото всьо чув, що вони собі говорили. Прийшло, дав вже Бог дня, охрестили того хлопця; взяв він того купця за кума. Охрести[ли], — і той купець собі поїхав знов по світі. Вийшло вже тому хлопциви 20 літ. Той купець приїзджає. Допіро бере тую керницю, оббиває єї шкірами, щоби він ся в тій кирниці не втопив. І пішов той купець собі до хати. Говорат собі, — а той купець собі думає, що він вже ся в тій кирници не втопит. Коли за ним ся огляділи: — „Де хлопиць? де хлопиць?“ А він лежит на тій керници вже неживий.
Бо то був такий пан, дужи богатий. І як вмирав, то до него прийшли єго швагрі. І він їдному дав три корови, другому чотири, а третому всі коні. І той третий має єго поховати, али той ще ни вмирає. І разу їдного приходит до него старий дід і каже: „А ти ще жиєш?“ — „Жию!“ каже: — „Ну, то ти вмреш в виликодну суботу, а я [воскресну] в виликодну ниділю!“. Прийшло, вмер той пан, і єму до самого гробу стелят грошом дорогу. Прийшло, припровадили єго аж на цвинтар, і хочут єму гроший насипати в гріб. Али їден пан каже, що „ни треба єму гроший сипати в гріб, бо ту злодії вкрадут, али лутше даваймо на Боже“.
Бо то як Господь ходив по світі зо святим Петром і Павлом, і разу їдного ідут вони через став, знаєти, як святі, — поверха води ідут. І святий Павло повідає до Господа Бога: „Боже милостивий! на що ти так робиш?“ — „Як?“ — „А як їден чоловік согрішит, то ти через него тисячу на муку зсилаєш?“ Али дивлятся, литит рій пчіл, і всі сіли святому Петрови на плечі, і їдна святого Петра вкусила в плечі. І той тріпнувся, і всі пчоли попадали в воду. І Бог каже: „А на що ти через їдну пчолу втопив три тисячі?“ — „Бо вона мине вкусила!“. — „Аж то і я тоє роблю: бо як мине їден вкусит, то я через їдного тисячі гублю з тої злості!“.
