випити і п'ятий, бо Сус Христос п'ять ран терпів, то можна і п'ятий випити, та крикнути на всі станції «ура», та знов втічи до свої станції, — то мени ніхто ни злапає, і таки й не буду сидіти в холодні!“.
І як вже вп'єтся добри, то тогди вийди на коритар і кричит голосно: „ура! ура! тепер мене ніхто ни сміє взяти, бо я ксьондз!“. Ту зараз почуют другі, прибіжат і на холодню єго всадят. І так все робив.
Бо то ще як Господь-Бог ходив по світі з святим Петром і Павлом. Допіро, вони ходили в дідівскі одежі, і приходят до їдного попа, і просят, щоби що робити. Піп каже: „Добре, ставайти!“. І дав їм молотити жито, а сам пішов до хати. А вони взяли і всю пашню до обіду вимолотили, і то всьо в купу. Піп вийшов, подивився, аж зторопів — і нагнівався і пішов до хати. Али Господь взяв вивіяв і всьо особно: і полова житна від пшинишної — всьо особни пішло. І посилає Господь Павла: „Іде спитайся: де тую пашню зсипати?“. Павло прийшов до него [до попа] і каже: „Де тую пашню зсипати?“ Піп каже: „Де хочити!“ — „Али ідіт-но ся подивіт!“. Піп вийшов, дивится: вся пашня особно пішла, і полова, і солома. Так він врадувався і просит їх, щоби вони ще єму пошили хату. Господь каже: „Добре!“. І виліз Павло, пошиває, а святий Петро подає сніпки. А Господь-Бог засвітив собі свічку, і лазит по острішку і, де стріхато — і підсмальовує солому. Али піп вийшов, дивится, що́ він робит, і каже: „Ей, дідуню! що ви робити?! Ви мині всю хату зпалите таким способом!“. Він [Господь-Бог] каже: „Ни бійтися, добр[одз]ію, ї я ни спалю!“. І скончили пошивати, і дякуют попови. Піп їм хочи заплатити, а вони ни хочут. І взяли і пішли. Допіро, вийшов піп на двір і дивится, що добри пошили. Али ще висит над самими дверема кілька колосків. І взяв собі засвітив свічку, і виліз по драбині на гору на стріху, і підпалює тую солому. І іно-тілько підпалив, ту як ся заняла хата і згоріла. Він взяв біжит за ними, і дігнав їх, і каже: „Ой, я так хтів собі зробити, як ви, — і запалив-їм хату, і всьо погоріло. І тепер я піду з вами, бо ся вдома нима чого тримати“. Господь каже: „То ходи!“ І ідут, і надибают в лісі хатинку, і Господь каже: „Піди-но, Петри, і нехай тая баба спиче штире підпалки“. А піп каже: „Я піду!“. — „Коли ти ззіш єден підпалок!“ — „Нє, ни ззім!“ — „Ну, іде!“. Прийшов піп і каже: „Спичіт-но, бабуню, штире підпалки“. Тая взяла, хутко спикла, і дала єму. І той несе, али на дорозі взяв і ззів єден підпалок, і приносит до Господа Бога: „Дали іно три!“ А Господь каже: „А єден де?“ — „Ой, вона ни спикла штири, іно три“. — „Али вона штири спекла!“ — „Нє, таки й іно три!“ — „Коли
