вано уквадратових дужках. Ті квадратові дужки мають показувати, що літер або слів, замкнутих в них, немає в оригіналі Димінського. Я їх мусів пододавати сам, щоб читач не мав гаяти часу на зрозуміння того чи иншого запису, який через поспіх або недогляд містить у собі неясність, або де живовидячки що-небудь пропущено (як воно й буває видко з дальшого контексту)[1].
Нарешті я повинен виразно застерегти читача-фольклориста за один свій фольклористичний „злочин“. Трапляються серед записів Димінського непристойні, нецензурні слова, наприклад зовсім простацька назва для membrum virile. Друкувати тії нецензурні слова en toutes lettres я вважав за річ абсолютно непотрібну, ба навіть неможливу. А що́ з ними можна було зробити — для того шлях показав мені сам Димінський. Він, наприклад, замість отого нечемного слова, що визначає membrum virile, иноді вживає евфемізма „корінец“. Те саме робив і я, — і робив це я tacita manu, ніде того не зазначаючи в примітках. В декотрих фривольних місцях, коли йшлося не про одне слово, а про ціле речення, я з української мови перекладав відповідне речення на латинське: читач повинен наперед розуміти, що тая латина йде від мене, а не від Димінського.
Тепер докладніше спинимося ще на системі правопису у нашім виданні. І Руданський і Димінський — обидва писали так зв. „ярижкою“ з ъ, ы, и (зам. „і“) і т. ин. Звичайно, що ми мусіли перевести той важкий і грубий правопис на наш теперешній загально-український. Отже ъ ми скрізь повикидали на кінці слів, а де тії „тверді знаки“ стояли написані в середині слів (для зазначення йотації голосних звуків), ми замість твердого знака ставили апостроф. Прим. рукописне „зъеднавъ“ ми замінювали на „з'єднав“. Так само ми ставили апострофа замість „м'якого знака“ (ь), коли той м'який знак (ь) бував лиш графічною заміною твердого. От, рукописне „бье“, або „пьяный“ ми друкуємо „б'є“, „п'яний“.
Рукописне ы ми заміняємо на и, а рукописне и на і, тоб-то приміром зам. рукописного „билый“ друкуємо „білий“.
Замість букви ѣ ми скрізь друкуємо є. Отже рукописне „взявсѣ, убранѣ“ друкуємо „взявсє, убранє“. Иноді Руданський, а ще частіш Димінський, пишуть не ѣ, а іе („убраніе“, „взявсіе“), — ясно, що
- ↑ Зазначу тут іще й такий випадок. На стор. 257 я друкую: „Казав ся єму претаїти, щоби [бути ніби] неживим“. В наших говірках слово „щоби“ може часом визначати те саме, що і якби, ніби, або гей-би, і зам. „претаїтися ніби неживим“. Можна частенько таки почути на Поділлі „притаїтися щоби неживим“. Тільки-ж, щоб неподільському читачеві не треба було довго роздумувати над цим місцем, я вставив у квадратових дужках „бути ніби“. Без такої вставки можна було-б і перебутися. — Та в більшості випадків вставка бувала просто-таки неминуча, бо без неї важко було-б дібрати змісту в тому чи иншому реченні.
