моя! як ти скажиш тому москальови, що брешит, то сто рублів дась єму!“. І попови тоє каже. І він став єдноральці казати. Вона каже: „Брешиш! того там ни було!“. І каже попови, і піп тоє каже. І єднорал каже: „Положи сто рублів!“. І піп дав, і вона, і єднорал віддав тії гроші москальови. А тих москалів — посадив на одвахту і наказав за тоє, що вони єму табаку ни віддали. А москаль викрутився за тоє, що єдноралову з попом допильнував.
В єднім селі був піп, що любив чужих молодиць. Але близько коло єго хати мешкала єдна жвава молодиця. Що він просив, що він платив, щоб вона до него ходила, — та завсіде говорила: „Як я буду, добродзію, до вас ходити, коли мій чоловік за мною слідит?“ — „То“, каже, „нічого!“. Але там була хатка на стависку; заросла вона дуже будяками і бур'яном наокола, так що і не витко. Звикле, — пуста хата! От раз вона [молодиця] каже попови: „Знаєте, добродзію! я ходила до ворожки, вона міні дала таке зіля, що як я зашию собі і вам пополовині в сорочку, то хоть би і насеред дороги ми здибалися, ніхто нас не буде бачити. Але треба, щоб ви голі три рази оббігли ту пусту хату, як я буду зашивати“. Піп каже: „Добре!“ От вечіром пішли вони до пустої хати. Піп скинув з себе шматя, давай голий бігти по будяках. То ті єго колят так, що не можна витремати. Але той оббіг раз, питає: „А що? вже?“ — „Ні! — каже — помало ідіт, бо не поспію шити“. Той другий раз оббіг, питає: „Чи готово?“. Та каже: „Ні!“ Той помалу пішов, помаленьку, і обійшов хату, питає: „Що? вже?“ Нема слуху. Той прийшов до хати, кличи, — нема і духу. Допіро здогадався піп, що вона втікла. Чикає, поки люди не полягают спати. Тихо встало в селі, допіро піп іде селом, голий. Пси за ним такий зробили лай, що не можна! Вліз він в свій садок. Зачав стукати в вікно, щоб попадя вічинила вікно, щоб він вліз, бо на дворі слуги сплят, то повидят. То та кричит до слуги: — „Піди-но, що там стукає?“. Той бере ховаєтся в корчі, щоби єго ніхто не видів. Подержала попадя голого попа цілу ніч, аж ранком пустила. І піп присягнув, що волочитися більше не буде ніколи.
Бо то був молодий ворганистий, і мав жінку гарну. До неї ходили ксьондзи так, що чоловік не знав. Але єдного часу надійшов чоловік, а у жінки було три ксьондзи. Вони пострашилися, не мали
- ↑ Надруковано, з великими помилками, у Чубинського (т. II, Спб. ст. 669-670), і не зазначено, де й од кого записано або хто звідки надіслав. М. Л.
