ни робив. На другий день піп з дяком їдут орати і просят єї, щоби вона винесла обідати. — „По чім же я пізнаю, що то ви орети?“ — „От в нас по середині буде перістий віл“. — „Добре, то винесу“. Оттак в обід каже хлопец: „Господару, скидайти штани!“ — „Та нащо?“ — „Не питайти, іно штани давайти!“. Скинув він штани, хлопец взяв і перев'язав ними вола. І не за довгий час жінка обід наднесла. Хоць вона, взрівши свого чоловіка, здумілася, але вже якось не випадало вертатися, — винесла вона на ниву. Чоловік также, хоць здивувався, але, добре наївшися, до роботи взявся. Жінці вже допекло тоті штуки. На другий день іде до баби, щоби хлопця строїти. Але хлопец знав, до котрої баби вона піде, — вечіром і собі до неї пішов. Каже: „Слухайте-но, бабуню! тут прийде помочі просити моя господиня, а ви єї нарадити, щоби вона до всякої страви білого меду мішала і то нам обоїм давала“. Рано господар і хлопец взявся до ораня, — а невірні жінці нема і спаня[1]. До баби вона приходит — і перед нею річ розводит. І просит бабиної ради, що чинити; — як би того хлопця строїти. Баба на теє раду дає такую: що „Ти з медом білим вари страву всілякую, — і як вони то всьо ззідят — то певне, що в тебе лишится назавше дяк!“. Прийшло вечіром, вогонь розпалила — і з такою трутиною страви наварила. Прийшов на теє і дяк; нім що зварится, вони обоє хліб їдят. Не вспіла вечера ся зварити, аж тут господар на подвірі. Дяк каже: „Де я ся подію?“ — „От тимчасом нім буде їм конец, — лізь, дяче, на пєц!“. Господар до хати входит, і наймита кличе, а господиня на стіл пуденя кладе. Сідают вони оба, їдят, горівку п'ют, а за трутину і не думают. А як наїлися — і тут зараз звернулися, ніби потроєні і вже неживі. Загасила жінка світло, а дяк з пєца та й каже до неї: „А ну затрубім по твоєх покійниках по медведячи!“. Жінка каже: „Починай жи, дячи!“. Як заревут, а хлопец каже: „Господару! ставай! в нас вивелися на пєцу медвіді!“. Встав господар, засвітив. Дяка звязав разом з жінкою і бив, доки ранок не став. Здер нарешті з него одежу і голого пустив. І ди котрий зоглянув на него, — то думав собі, що то опир ще не схований. А жінка с тої пори вже не думала більше о балях, бо прочухав єї добре. А хлопец того дня подякував і пішов собі дальше. От таке з тими жінками дієся! з чужими гуляє, до свого смієся. І так ділит час житя свого, — а під старість держится єдного. Бо вже минула пора зуби висчірати — і приходит час вмерати, — а тут і рахунок треба дати, — щоби чистою на там-тім світі стати. Бо чоловік на всім ся згодит, — але тілько не на тім, де два ходит. А нейже зробит так чоловік, — то буде му випоминати весь вік.
- ↑ Цікаво, що далі оповідання йде римоване, ніби вірші якісь. І на самому кінці — теж римоване. М. Л.
