Бідна моя головонька, нисчаслива доли!
Полюбила-м смаровоза, — жити в світі горе.
Смаровіз по дорогах…
А я собі молоденька ґосподару вдома.
Наварила-м пирожиньків зо свіжого сира,
А хто прийде на вечеру, тому буду мила.
Запросила-м собі діченька на ніч ночувати,
А ту лихо смаровоза принесло. Іде до хати:
„Дзінь добрий, моя мила! а як ся ти маєш?
Темна нічка, ниведненька, а з ким розмовляєш?“
— „Ни гнівайся, мій меленький, ни гнівайся, моє серце:
Запросила-м дяченька тую нічку першу!“
— „Ой вибачу, моя мила, вибачу,
Засвіте ми білу свічку, ней я го зобачу!“
Пішов смаровіз до стані до коний,
Вирубав собі на дяченька кіл дубовий,
А на свою меленькую — тонкий ясиновий.
Засвітила мила свічку. Та свічка палає,
А вже смаровіз дяченька колом вобиртає:
„Святий Боже! святий кріпкий! а ти, дяче, звітки
Сів-ись собі конец стола коло мої жінки?“:
— „Святий Боже! святий кріпкий! і святий безсмертний!
„Бійся Бога, смаровози, ни бий м'я до смерти!“
Дощик лющит, мороз тріщет, а з ясної зірке
Втікав дячок голий-босий від чужої жінки.
Прибіг-прибіг дяченько під новую школу:
„Відченіт же хлопці, школу, бо вже ледво стою!
Волів би я вдома їсти голий борщ без солі,
Ніж в чужої молодиці пироги на столі!
Волів би я вдома спати на голі лавчині,
Ніж в чужої молодиці на білі пирині!“.
Коли ти добрий піп,
Сієш гречку, сади біб,
До мене не ходи,
Бо бороди ся позбудеш,
Бо збудешся бороди,
То за попа не будеш.
Хоч будеш за дяка, —
То вже плата не така!
Бо то служив комісар у пана. Допіро, каже той пан до комісара: „Чи молиш ти ся Богу, щоб тебе Бог заступив от нисчастя?“
