вважати за друкарський недогляд, а нехай знає, що саме так і стоїть в оригіналі. Трапляється, що в таких випадках ми ще додаємо в дужках „sic“. Це все ми робимо в інтересах діялектологічних.
Наприкінці ми повинні зазначити, що в деяких випадках ми не можемо поручитися за безперечну правдивість нашого читання рукописного оригіналу. Звичайно, що це наше застереження не стосується до оригіналу Руданського, бо його рука — то вона розбирається аж напрочуд легко: кожна літера у нього виразнісінька. Инакше стоїть справа з автографами Димінського. Характер його письма дуже тяжкий (зразки подані вище). Що правда, ми його аж надто добре перестудіювали і навчилися читати без найменших труднощів і перепон, а все-ж трапилося скількись таких написаннів, яких з цілковитою певністю відчитати ми не змогли. При таких зле написаних словах ми в дужках зазначали „нечитко“, або попросту ставили в дужках знак запитання[1]. Та кінець-кінцем таких „нечительних“ окремих слів знайшлося ще дуже небагато. Але, на жаль, є один частенький випадок, де і ми і всякий инший читач рукопису не знайдемо ніякої поради: це в справі кінцевого ъ.
Димінський на кінці слова букву ь і букву ъ пише або дуже схожим способом, або й геть однаковісінько, зовсім ідентично. Яке-небудь „силъ“ (gen. pl. од „село“) і „силь“ (= сôль) здебільша нічим в його графиці не одрізняються. Належно відчитувати допомагав нам загальний контекст казки, бо ясно, що инакше й не можна було читати, як „з усіх сіл“, але „сама сіль“. Але що було для нас справді crux — так це закінчення ць. Коли у Димінського написано „купець“, то як читати чи „купець“ чи „купец?“ Діялектологічно і одна і друга форма однаково можливі в західньому Поділлі. Єсть у нас серед матеріялів Димінського десяток-другий казок, писаних каліграфічно, або принаймні дуже старанно[2]. І що-ж? в них один раз виразно буває написано „купецъ“, а другий раз не менше виразно: „купець“. І цей дуалізм вийшов з-під пера одного і того самого писаря! Отже, зустрічаючи у Димінського, в скорописі, закінчення ць, написанеє так, що можна читати і „купец“ і „купець“, ми дуже часто вагалися: як же відчитати? Найчастіш ми друкували з твердою вимовою: „купец“; і лиш коли написання виразно, на нашу думку, схилялося до ць, ми друкували з мняким знаком.
- ↑ Для прикладу див. на стор. 96: „переметрожив тую годину“, — я дав таке читання, вважаючи на польське „mitrega“, але, непевний свого читання, поставив у дужках знак запиту.
- ↑ Це почасти рука самого Димінського, а почасти його синів Йосипа та Антона, що їм, дітям-школярикам з нетвердою рукою, Димінський зрідка або давав переписувати з чорняків свої записи, або може навіть диктував сам. Часом він для них розграфлював аркуші так, як це буває у зшитках для „чистописанія“.
