несподіваним. Ми маємо документове свідоцтво, що року 1848-го склав А. Димінський при Кам'янецькій Врачебній Управі належні іспити на звання „мастера цирюльничьяго цеха“ і постановою Управи здобув право нижчої медичної практики. Чи довелося йому між кінцем курсу в повітовій школі та оцим „цилюрським“ іспитом 1848 р. проживати в Кам'янці[1], ми точно не можемо сказати; — звичайно, що їздити до Кам'янця в ряди-годи він міг. Але належну підготову до своєї цилюрської діяльности здобув він, кажуть документи, не в Кам'янці, ба в одній з цилюрних „майстерень“ м. Жванця, де згідно з положенням мав він одбути належний стаж, попереду як учень, далі в характері підмайстра, аж нарешті оце 1848 р. зробився майстром. Було йому тоді допіру 19 літ.
З усього цього ми бачимо, що освіту Димінський здобув, за дитячих і юнацьких літ, лиш аби-яку, і розпочинати самостійне життя мав він з дуже незначними знаннями, ще з меншими правами.
11 березня 1848 р. обняв Димінський посаду фельдшера в своєму рідному селі Гаврилівцях, і цим розпочинає свою життьову кар'єру.
Та, видко, ота важка, неспокійна, робота сільського фельдшера не дуже до мисли прийшлася молодому Димінському. Вже року 1850-го кидає він „медичну“ кар'єру, що стала йому осоружна, та й перехоходить на посаду писаря Пуклякського сільського правління Орининської волости.
Там, р. 1851-го, ледві двацять і два роки мавши, одруживсь А. І. Димінський з полькою Марією Хобржинською[2]. Звичайно, що саме од неї найбільше й вивчився він польської мови та польського письма. Адже міг він і етнографічні записи робити польською мовою). — Хоч знов таки: знаючи культурне становище Поділля за тих часів, можна з певністю сказати, що й перед своїм одружінням говорити по польському Андрій безперечно умів.
Року 1849-го, або принаймні не пізніш, допіро двацять літ маючи, починає хвершал (а тоді — писар) А. І. Димінський свої етнографічні записи.
- ↑ і, таким чином, особисто познайомитися із Степаном Руданським, що вчивсь у Кам'янецькій духовній семінарії бл. 1847—1853 рр.
- ↑ До речи сказати: і другий раз одружився А. І. Димінський не з ким, як з полькою. Його перша дружина померла, ще як був він не старий (1878 року у с. Суслівцях), — і за п'ять літ, р. 1883, він удруге одружився в с. Струзі з місцевою дівчиною Оленою Левицькою.
