домості простих українських російсько-підданих салдатів той факт, що вони безпосередньо побачили галицько-українське життя. В меншій мірі, та все ж не аби-як, міг і тоді, тоб-то 1849 року, позначитися на взаємовідносинах Галичини і російсько-підданого Поділля факт вільного вступу російських військ на австрійську територію. І, може бути, не треба вважати за зовсім випадкову річ, що найстаріща цифрова дата, яку ми знаходимо на етнографічних записах Димінського, то і є як-раз 1849 рік.
Ще питання: чи не могли знайтися на Кам'янеччині якісь такі інтелігентні люди, од яких Димінський, познайомившися з ними, міг теж набратися національної свідомости і етнографічно-дослідчих інтересів? Поки-що, це зостається для мене ще не зовсім добре висвітленою цариною. Дозволю собі одначе спинитися, наприклад, на особі кам'янець-подільського вчителя географії Василя Шевича. Ми бачимо, що В. Шевич надсилає до „Русскаго Географ. Общ-ва“ свої описи Поділля[1]; правда, надсилає він уже 1855 року, але ж ті описи свідчать, що він студіював Поділля значно раніш, ще чи не в 1840-их роках. Димінський міг бути знайомий в цей час і з ним, і з деякими иншими місцевими дослідниками свого краю (пізніш такі знайомості можна встановити безсумнівно).
Так воно все, чи инак, але з 1849 року в особі Димінського ми вже маємо українського етнографа, що потім протягом п'ятьох десятків літ, з надзвичайною енергією і працьовитістю, провадив свою етнографічну діяльність.
Що Димінський дуже свідомо, а не стихійно, ставився до своєї праці, — це річ безсумнівна. Бо не чим мабуть, як виразною свідомістю, треба пояснити той факт, що вже з перших років своєї писарської діяльности шукає Димінський змоги внести й свою лепту в ту культурну роботу над вивченням місцевостей Російської імперії (Поділля не виключаючи), яка за тих часів жваво почала провадитися. Незабаром йому, сільському писареві, пощастило встановити живий звязок з тією науковою установою, що справедливо вважалася за всеросійський етнографічний центр, а саме з „Русским Географическим Обществом“.
Та це сталося вже не на Кам'янеччині. Року 1854-го Димінського переводять на Проскурівщину, у село Новий Світ. Тут Димінський осів аж на 6 років (1854-1860) — і саме в цей час розпочав свої жваві зносини з „Русским Геогр. Об-вом“.
Наскільки можна бачити із звідомлень Русск. Геогр. Об-ва, найпершеє, що надіслав Димінський до Петербургу, то були не
- ↑ Див. Зеленін, „Опис. рукописей“, т. III, ст. 1066, 1067 і д.
