Ото як народився Господь та лежав у яслах, то віл не порушав з ясел жадного стебла, а іще дихав і загрівав Бога. А кінь стояв із другого боку та й тягнув сіно, яке тілько було. Отож-то Божа Мати і сказала: „Будеш-же ти, добрий воле, завсігди в Бога ситий! а ти, коню, увсе будеш голодний, хоч будеш їсти до роспуку!“. І справдились тії слова: кінь їсть — i все голоден, а віл хоч голодний, та має жуйку в роті.
Свиня, кажут, зробилася з жидівки. Як Господь ходив по землі, то жиди й задумали покпити з Бога. Взяли жидівку, накрили коритом та й кажут до Бога: — „Ану, вгадай, що в нас під коритом?“ Господь і промовив, що — свиня. Жидова зареготіла. Коли зняла корито, а с-під него справді свиня устала. Отож-то жиди і не їдят свиней.
Медвідь колись був мелником; та ото, як Господь ходив по світі, нечестивій мелник і задумав Бога налякати. Уліз під місток і, тілько но почув, що Господь іде, то так і заревав. А Господь єму й промовив: „Ревай-же ти, поки світа та сонця!“ Промовив та й пішов, а з того мелника і зробився медвідь; і тілько й знаку на нім чоловічого, що заднії п'яти.
Убогій і багач мали якось разом поле, разом якось і засіяли їдним насіням. Але вбогому Господь поблагословив, і єму вродило, а богатому ні. Ото багатий і відцурався свого поля, та й каже до вбогого: „То моє поле вродило, а твоє ні!“ Вбогій єму розважає, а багатий і слухати не хоче, далі єму й каже: — „Коли ти, убогій, мені не віриш, то взавтра рано підем на поле, і нас сам Бог розсудит!“ Вбогій і пішов собі додому. А богатий увзяв, на вбогого полі викопав яму, та посадив туда свого сина, та й каже до него: „Гляди, — каже, — сину! як я взавтра запитаю, чиє сеє поле, ти скажи, що се поле не бідного, але багатого!“. І взяв єго, прикрив соломою та й пійшов додому.
Ранком зібрали громаду та й ідут на поле. Приходят. Богатий і питає: „Скажи, — каже, — Боже! чиє сеє поле? чи багатого, чи вбогого?“. — „Багатого! багатого!“ вилітає голос з середини поля. А Господь змиже народу: „Не слухайте, — каже: убогого поле!“ І росказав Господь усе народу, та й промовив до багачового сина: „Будеш-же ти, — каже, — сидіти під землею, поки світа та сонця!“ Отож-то і зробився кріт з багачового сина.
