дуже нудно!“ Спиталися єго, звідки він. Той росказав, що покинув назад тому 4 роки жінку і пішов на вандрівку і вийшов рано на двір, і єго щось вхопило та й несе. То ті взяли помаленько ніж виймати — а той ся зносити. І як виняли ніж совсім, то той чоловік вже високо піднявся і полетів. Видно, що єго жінка таку найшла бабу, що знає таке зіля і як стане варити, то воно виразне говорит: „Прийде! прийде!“ і того хапає і несе. Як добре жару прикладати, то дуже швидко несе, а як помалу — то помаленьку несе; і як хоче, щоби тілько знак принесло, то каже: „Кипи, кипи і через ліси ниси!“ То тілько принесе голову, руку, або ногу; а як хоче, щоби живий був, то каже нести понад ліси, і цілого принесе. Але до того примова була. Тепер вже і бабів таких нема, повимерали; але вони не могли нічого зробити і зільом, як не було якої річі від того чоловіка, що має єго вхопити.
На Андрія їдна стара дівка в Балабанівці просила баби, щоб єї зробила, аби ся віддала. Хоць то була дуже погана дівка, але хтіла ся віддати. Баба каже: „Ну, добре!“ Вечіром вийшла на двір, подивилася по зорах, прийшла до неї — каже: „Твій сужений — жонатий, має жінку тягітну і буде ще жити кілька літ. Але як хочеш на свою душу приняти дві душі, то я тобі зроблю“ — „Прийму!“ — каже. — „Ну, то я зроблю!“. Зробила там щось. А на ранок дают знати [матері теї жінки], що єї дочка заслабла дуже. Прийшла — застала, що вже на лавці; і дитина ще в череві підкидалася. Стара, як зобачила, та тілько вдарила в долоні, та й здуріла. А зять поховав жінку і через кілька час оженився з тою, що просила баби.
А вони ту штуку так роблят: вечіром возьми нитку сирову, ще не прану, на єден конец прив'яже якогось зіля, а другий конец нитки прив'яжи до ножаного мізельного пальця. Розбирется зовсім — і гола лягає на порозі сіннім, головою; тут примовляє щось. Приходит до неї чорт, — і вона з ним поговорит: пішле кликати тую кобіту, що вона має вмерти; то та вибігає на двір, лякаєся і вмирає. Часом здараєся, що сужений вже вмер. То вмерлий встає і показуєся. Але сего способу рідко уживают, бо таких бабів [уже] нема, а частіще варит дівка кашу ячмінну, роспускає волося, набирає каші миску і іде на вороти вночі і кричит: „Суджений, розсуджений! ходи до мени кашу їсти!“ І в образі судженого з'являєтся, їст кашу. Но бувают случаї, що яка мара прибіжит, напудит, — то дівка вми рає з того.
Дівці дати того поту, що то з огира вичешут скриблом, напитися, — то так буде бігати, як корова за тилятьом, так вона за нем.
