В Новім Світі, назад тому з 20 літ, була баба, що брала діти. І їдного часу мужик зазвав єї до сво́ї жінки, що сходилася родити дитину. Тілько що вона взяла дитину, зав'язала пупец і поставила коло роділі, хтось застукав в вікно і закликав бабу на мня. Баба вийшла. Дивится: якись пан. Каже до неї: „Ходи, бабо, бо моя жінка зходилася дитиною!“ — „А далеко ж то?“ — „Ні, не далеко!“ — „Але я по панах діти не беру!“ — „Нічого то! поїдем!“ Вийшли вони на вулицю, там стоїт порадна карита, запряжена 4 кіньми чорними. Сіли вони. І недовго їхали, заїхали перед якись палац. Ввійшла баба до роділі. Дивится: вона вже має дитину. Опрятала — і придивляєся дитині; а то та сама, що вона в мужика брала. Взяла виняла шпилку, і ті дитині під пагність встромила. Дитина як стане кричати, — що не можна було нічим успокоїти. Нарешті та пані каже: „Возьми ту дитину, приниси нашу, бо то якесь крикливе!“ Той взяв тую дитину і поніс, а бабі надавали грошей і полотна досить. Вона сіла на брику, приїхала аж на своє подвіра, тішучися, що набрала тільки добра. Але тілько що злізла, — не стало ні брики, ні коний, ні того добра. Баба перихристилась, війшла до хати, піднучовала, а рано пішла до свої роділі. Приходит. І каже: „Щось, бабко, мої дитині зробилось. Може, було з годину, як ви пішли, — як зачало кричати і до сих пір кричит!“. То та хвать до ручини, дивится, а там шпилька. Витягнула з ручини шпильку і росказала, чого воно кричало, і в яких воно було руках.
В Маршолиньцях, недалеко Меджибожа, ішли музики на вісіля грате. Але то було в четвер, то вони не дуже спішилися. Але вечіром, вже під силом, надибає їх якись пан, їде шістьма кіньми. — „Куди ви, люди, ідете?“ — „Ідем на вісіля грати!“ — „Чи не пішли би ви до мене сего вечіра грати? Я заплачу добре!“ — „Чому? Підем!“ Пан виняв, дав гроші; той кинув в кишеню, аж задзеленькотіли. — „Ну, сідайти в кариту!“ Сіли, приїхали під великий палац. Слуг і панів досить, горівки дают пити. Ну, музики грают. Аж, може, коло опівночі, як кури піют, раптом не стало ні панів, ні палацу. Ті начали шукати, куди би вийти, але показалося, що вони сидят на камні, посеред ставу, меже очеретами, а став великий, може с п'ять верст буде до берегів від камня. Мусіли бідні сидіти два дні, поки рибак лодкою їхав і забрав. І гроший в кешені не найшлося, тілько кіньскі лайнаки. І той випадок був серед літа.
Бо то музика ішов з вісіля, та й заграв коло пустої винниці. Вийшов панич і каже до него: „Ходи до нас, ми тобі будем платити!“
