Він війшов до тої винниці, застав там много панів, багацько свічок в ясних ліхтарах. Зачав їм грати, і вони єму за кождий танец давали по жмені грошій. Він подивився, що то ясне золото, взяв та й сховав за пазуху, і так їм грав до опівночі. Вони собі танцьовали, а за кождий танец по жмені грошій давали. Прийшло вже, як мали кури запіти, то не стало тих панів, ані світла. А він ледво преблукався до дверий, що вийшов. А вийшовши на двір, поглянув, що єст за пазухою много грошій, шпішно ішов додому. Прийшовши додому, зараз крикнув на жінку: „Світи-но!“ — „Ну, або що? жінка питаєся — „Як то що? Світи! бо я багацьо грошій приніс! Прийшло, жінка засвіт[ил]а, то зобачили, що там нема гроший, іно кавалки паску[д]ства.
Був то богач, і бідний чоловік ходив до него, худоби пожичати. І тому вкучилося давати, а той нарубав пеньків і пішов до него худоби брати. А той ни дав. І бідний каже: „Вже я піду повішуся!“ І іде, али пирибігає єго чорт і каже єму: „Ни іди ти ся вішати! От іди лутше богачові гроші викопай, онди в пасіці!“ Він викопав тії гроші і іде [до]дому. Богач прибіг до пасіки, — дивится: нима гроший. Взяв з себи вочкур і повішався. Жінка чикала на обід, — нима. І іде за ним. Дивится: він повішаний. Вона взяла і повішалася. Мала чикає — нима їх. Пішла до пасіки. Дивится: вони повішани — і собі повішалася. Чорт приходит до того чоловіка і каже: „А бачиш, мині лутше три душі, як їдна!“ І той тогди зробився богачом.
В Новім Світі був шляхтич Вінярский. Їдного часу виходит на двір. Дивится: якись чоловік сидит на [в]оринках[1] і каже до него: „Дай міні тютюну в люльку“. Той дав. Покурили. — „Ну! каже, міняймося на люльки!“ Вінярский оглядів. Дивится: добра люлька; взяв і заміняв. Приносит до хати — добра люлька, — показує ї жінці. Але на другий день дивится — а то кавалок лайнака замісь люльки. В єго же обісті була бузина. То му прийшла думка вирубати єї. Надвечір став рубати і не дорубав. Переночував, приходит до шопи, дивится, а коні і воли фостами пов'язані і на бантах повішені. Ледво що не погинула худоба. І більше вже бузини не рубав.
В Новім Світі був шляхтич дуже бідний, називався Борковским. І єму дуже допекла біда — вздумав чортови душу записати,
- ↑ тоб то на плоті (М. Л.).
