шов у Б. Грінченка. Виявляється, мається на увазі стопа, фут. А фут містить 30,48 см. Маємо, що довжина човна приблизно 13,7 м, а ширина від 3 до 3,6 м.
У переліках подарунків, якими любив обдаровувати московський цар високопоставлених іноземців, часто мова шла про сороки: «два сорока соболей по 50 рублей каждое сорок». Сорок — одиниця обліку хутра. Як правило, шкірки хутрових звірів продавалися поштучно, деякі з них — сороками, тобто в'язками по 40 штук. Шкірки соболів, куниць, білок обчислювалися здебільшого в сороках, а трохи більшого звіра — лисиці і вовка – в бунтах (15 штук). Слід зауважити, що зустрічалась ще й така міра як мендель — теж 15 шкірок. Звідси й пішли прізвища Мендель і Менделєєв — предки займалися продажем хутра. Інколи хутро міряли і мірами об'єму — бочками: «Відти в великих масах бере футра — три бочки попелиць (числом 29850)». Звісно, що бочками вимірювали великі партії товару: при оплаті праці за виготовлення шкірок та при стягуванні податків.
А до хутра потрібна тканина, яку треба було зіткати з льону, коноплі чи шерсті. У ткацькому ремеслі й досі зустрічаються такі одиниці мір, як жменя, кужіль, повісмо, чисниця, пасмо, моток, півмоток, лікоть. Найменшою одиницею міри прядива була жменя: «Сіна по два вози, прядива по десять жмень». Б. Грінченко трактував жменю як «кількість сипучик тіл, льону тощо, яка вміщається в жмені». На думку дослідника В. Зінича биті коноплі продавали на жмені. Десять жмень звали повісмом, що дорівнювало трьом фунтам (1 фунт ≈ 409,5 г).
Широковживаною мірою прядива був кужіль: «Доброго тіпаного прядива іде на кужіль два повісма, нетіпаного — одно».
Для вимірювання тканин застосовували: аршин, лікоть, постав, штуку, штучку і кіпу. Про лікоть говорити
