не варто, бо з моменту заселення краю тут уже переважав російський аршин в 72 см, а з XVIII ст. — 71,12 см. Хоча варто знати, що на українських землях довгий час вживався аршин в 54,94 см. Першопоселенці краю — козаки ткацтвом не займалися, тож ходили «за зипунами» в інші краї, або отримували тканину як плату за військову справу. У Д. Яворницького часто можемо прочитати чим винагороджував цар запорозьких посланців, наприклад: «На отпуске дано: Семену денег 6 рублей, сукна англинского 5 аршин, тафты 5 аршин, пару соболей в 2 рубля». У Багалія зустрічається згадка про товари, які продавалися на слобідських ярмарках, серед яких і голандське полотно в штуках по 80 аршин.
У міру заселення тут селян з Лівобережної України і Правобережжя розвивалось ткацтво. В документах XVIII ст. сказано, що на Біловодщині жінки «сверх полевой работы управляются в рукоделии: прядут лен, посконь и шерсть, ткут холсты и сукна для своего употребления и на продажу». Тож тут у домашньому ткацтві з'явилися давні народні міри, зокрема, постав, який являв собою цілісний шмат полотна, знятий з ткацького станка. Більшість дослідників визначають, що «постав сукна рівний 32 ліктям», а лікоть теж не мав сталої величини (від 38 до 51 см). Довжина «постава» не була постійною: у різний час і в різних місцях вона коливалася в широких межах (близько 30–60 ліктів), але в конкретний час і в конкретному місці згідно з домовленістю вона мала певне значення. У документі від 2 березня 1614 року, де мова йшла про жалування, яке послав цар Михайло Федорович донським козакам, сказано, що потрібно послати сукна 23 постава по 18 аршин. Виходить, що у поставі було по 16,5 метрів.
В «Історії Запорозьких козаків» Д. І. Яворницького зустрічаємо термін «портище»: «государь велел выдать
