Значення давньоруського ліктя 10 1/2 — 10 1/4 вершків (приблизно 46–47 см) отримали порівнянням вимірів, зроблених ігуменом Данилом в ліктях, і значно пізніших вимірів, зроблених в дореволюційних російських мірах у точній копії цього храму — в головному храмі Ново-Єрусалимського монастиря, побудованого патріархом Никоном у XVII ст. на річці Істра.
Як і п'ядь, лікоть мав декілька значень — у різні часи і в різній місцевості: 38, 44, 46, 54 і 54,7 сантиметра.
Лікоть широко застосовувався в торгівлі, як дуже зручна міра. У роздрібній торгівлі полотном, іноземними «сукнами» він був основною мірою і продовжував вживатися навіть після появи аршина (в середині XVI ст.) наряду з останнім. Але у цей час його почав тіснити аршин, який зовсім скоро став найуживанішою мірою довжини. Італієць Рафаель Барбаріні під час відвідування Москви у 1564 р. записав: «Міра московська для полотен, сукна, матерій і тому подібного називається аршин, іншої міри немає». Але ліктем ще довго вимірювали на околицях держави.
Слово «аршин» походить від перського «арш» — лікоть. Назва прийшла, очевидно, з Турції через Кафу — Феодосію. Однак аршин був довшим від ліктя — це відстань від плеча витягнутої руки до кінчика середнього пальця — 72 сантиметра. Аршин містив чотири четверті або 16 вершків. Четверть виступала синонімом п'яді.
Відомий вираз на свій аршин мірять, тобто судити по-своєму, довго вживався у прямому значенні. Річ у тім, що до впровадження «казенного аршина» (дерев'яної лінійки з металевим наконечником і з державним клеймом) купці міряли товар аршинами власного виготовлення. І звичайно, він виявлявся меншим від зразка, що був у їх губернії. Та й без того «аршинники», а так називали в народі купців,
