примудрялись обманювати своїх покупців.
Випускник Києво-Могилянського колегіуму Симеон Полоцький в середині XVII ст. писав так про діяльність тогочасних купців, які уміють міряти «неправо :
Они купуют во меру велику,
А внегда продаяти, ставят на толику,
Иные, аще меру и праву имеют,
Но неправо мерити вся вещи умеют.
Однак єдності мір, не дивлячись на організацію нагляду за купцями, у XVII столітті досягнуто не було.
Давня східнослов'янська міра сажень згадується ще в «Словє о зачалє Києво-Печерського монастиря» літописця Нестора, де за 1017 рік повідомляється, що інок Іларіон «іскопа собі печерку малу дву сажен». А який розмір ця «печерка» мала у зрозумілих нам сьогодні одиницях встановити непросто.
Але ж як знати сучасникам скільком сантиметрам може дорівнювати той давній сажень? Ну добре, що Іван Грозний велів зробити мідний казенний сажень, з якого наробили дерев'яних копій. Їх розіслали по містам з наказом користуватися тільки ним, коли мова йде про грошові розрахунки. Цей «еталон» могли знайти і виміряти. А як вчені визначили розмір давньоруських сажнів? Яким був розмір «печерки» інока Іларіона?
Для визначення значень давньоруських мір ученим доводилось докладати чимало зусиль — вишукувати в літописах і документах згадки про розміри тих чи інших матеріальних об'єктів, відшукувати їх і виміряти. Як приклад наведу спосіб, який було використано для визначення давньоруського сажня. Тут визначальну роль зіграла знахід-
