кописях XV ст. є запис: «поприще сажений 7 сот и 50» (довжиною в 750 сажнів). До царя Олексія Михайловича в одній версті було 1000 сажнів. Висновок, що поприще і давня верста є синоніми, зробили на основі порівняльного аналізу різних джерел, у яких мова йде про одну й ту ж подію. І зустрічалось «поприще» у документах навіть XVII століття.
Доводиться чути, як дуже високу людину жартома називають — «коломенська верста». Цей вислів бере початок у часи царя Олексія Михайловича, що правив у Москві з 1645 по 1676 рік. Він велів розставити вздовж дороги від Калузької застави Москви до літнього палацу в селі Коломенському стовпи з «орлами» на відстані 700 сажнів один від одного. Висота кожного з них була близько 2 сажнів. От від цих верстових знаків і пішов вислів «коломенська верста», коли мова йшла про високий зріст людини.
1000-сажнева верста вживалася ще з середини XVI століття, але офіційно була легалізована Соборним уложенієм 1649 року — першим зводом законів Московської держави. Вона використовувалася у якості межової міри, а також для вимірювання відстаней між населеними пунктами, особливо на околицях Московії, зокрема у Сибіру і Дикому полі.
У XVI–XVII ст. розрізнялися версти межові і путєві. Межова верста була вдвічі більшою від путєвої версти, яка дорівнювала 500 сажням (цей розмір вказує «Книга Большому Чертежу» і різні дорожники XVII ст.). А так як сажні були різні за розміром, ймовірно і версти в різні часи різнилися. Якщо виходити із того, що найбільш вживаний в XVI–XVII ст. сажень дорівнював 216 см, то отримаємо значення розміру путєвої версти 1,080 км, а межової — 2,160 км.
