Наведу кілька найпростіших прикладів. Навесні 1704 року капітан Скорихін зробив опис щойно побудованого городка Бахмута, зазначивши, що має він довжину 61 сажень, а «поперек 17 сажень». Щоб оцінити його розміри, нам треба знати чому дорівнює тогочасний сажень в сучасних одиницях вимірювання — метрах. Але ж сажнів різних розмірів існувало з півтора десятка. Тож краєзнавцю треба розрізняти мірний сажень від казенного чи косового, бо значення їх були різними.
Наприклад, в одній з газет прочитав матеріал про повінь у Луганську в 1917 році. Автор-історик пише, що вода піднялася на кілька сажнів, і пояснює, що сажень дорівнює 1,76 м. Це розмір сажня часів Київської Русі. Його мало хто знає. У 1917 році, мову про який веде автор, розмір сажня становив не 176 см, а 213,36 см. Його вказано у всіх довідниках. Ця помилка з розряду нетипових, рідкісних, коли автор вказав розмір сажня, про який майже ніхто не знає, і він значиться лише в спеціальній літературі. Однак, він не правильний, бо не відповідає часові.
Варто зазначити, що історикам, які вивчають Київську Русь, доводиться непросто. У той час тих же сажнів було з десяток: казенний (217,6 см), малий (142,4 см), простий (150,8 см), народний (176 см), церковний (186,4 см), царський (197,4 см), грецький (230,4 см), великий (244 см), і два з невідомими назвами (159,7 та 258,4 см). Та й довжина казенного сажня спершу становила 216 см, а потім зменшилася до 213,36 см.
І це не рекорд кількості значень одиниці з однаковою назвою. Все ж Київська Русь займала велику територію, та й було це в часи, коли люди переміщалися не надто інтенсивно. Тож не дивно, що у Волинській, Галицькій чи Смоленській землях могли бути свої значення одиниць вимі-
