цінний». Одна із ознак мистецтва — це його нестримний вплив на розвинений інтелект. Отже, коли наш лікнеп зробить своє діло серед нашого пролетаріяту, тоді те пролетарське мистецтво, що про нього ми зараз будемо говорити, воістину буде творити чудеса, воістину буде могутнім чинником в розвиткові людськости і поведе її до ненависних просвітянинові «тихих озер загірньої Комуни», де зустріне людину «втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків».
Якже ми дивимось на пролетарське мистецтво? Як трактуємо шляхи його розвитку?
Кілька років тому група невідомих літераторів зі своїм вчителем Володимиром Коряком випустила «універсала» і проголосила нову еру в мистецтві.
— Були там «олімпійці»?
— Були!
— Відповідають вони за цей історичний документ?
— Відповідають!
Цей перший революційно-парадоксальний памфлет різко одмежовував старе мистецтво від нового і був одним із перших предтеч великого азіятського ренесансу.
Ми знаємо, что наша остання фраза викликала усмішку не тільки на устах скептиків, але усміхнувся навіть Коряк.
Отже до Коряка:
— Дорогий товаришу Володимире, порох є ще в романтичних порохівницях і Дон-Квізадо живий. «Жив Курилка!». Бо на жаль (чи може на радість?) життя без його не обходиться, а мистецтво — так це тільки й поглядає на сервантесівського героя, бо без його допомоги ніяк не рушити вперед.
Чи може ви згадали повстання проти вас?
Тоді відповідаємо: погані ті учні, що, бачучи помилки свого вчителя, не пішли проти нього бунтом. Словом, як Аристотель: «ми любимо Платона, але більше любимо істину».
Отже, гряде могутній азіятський ренесанс в мистецтві, і його предтечами є ми, «олімпійці». Як в свій час Петрарка, Мікель-Анджело, Рафаель і т. д. з італійського закутку запалили Европу огнем відродження, так нові митці, з колись
