Поле бою в долині між Ставрополем, Надеждою й Михайлівкою кишіло розстрільнями, гриміло, гуло й співало тріскотнею пострілів, вибухами ґранат і зрадливою симфонією куль. Билися вперто й жорстоко. Повстанці вже наполягали по всьому фронту, коли враз десь за Михайлівкою, над буграми, від станції Пелагіяди, вдарило густо й загрозливо новою пересторогою:
— Б-б-у-м-м…
Важкий гарматень з ворожим харкотінням перелетів с. Надежду й плюнув у небо стовпом огню, диму, землі й чавуну. За ним — другий, третій… Над долиною величезними шматками вати повисли розриви шрапнелі. Рогожін тривожно оглянув сірі, спалені сонцем горосхили й помітив густі колони, що йшли від станції Пелагіяди на Надежду, в обхід правого флангу. Близько десяти тисяч партизанів попадали в пастку. Готувався добре розрахований погром.
Рогожін кинувся до Рябошапки й помкомбата Левковича.
— Бачите?
— Справа никудишня, Гавриле Петровичу… За три чверти години тут буде каша.
Рогожін зсунув брови на перенісся.
— Треба виручати партизанів. Я поведу батальйон на зустріч денікінцям і затримуватиму їх до останнього. А ти, Левковичу, катай до бешпагірців і спробуй кинути їх на підмогу.
— А як ні?
— Я сказав!.. Іншого виходу немає.
— Слухаю тов. комбате! Лечу!
Він погладив коня нагайкою й помчав за Надежду.
— А ти, Степане Йвановичу, з своєю чотою, прикрий відступ від вокзалу. Не давай ґарнізонові насісти партизанам на плечі.
— Гавриле Петровичу…
— Не треба!.. Спіши!
—… дозволь умерти з тобою!
— Слухайся наказу! Соромся! Там у долині — близько 10 тисяч людей!
Гаряче стиснули руки й швидше — врозтіч.
Рогожін кинув свій батальйон навперейми новому численному ворогові. Або вмерти, або затримати! Не дати зачинити пастку й винищити партизанів!
Дві години йшов бій. Кулеметами косили густі денікінські розстрільні. Зубами трималися за кожен горбик, за кожну балочку, повільно відступаючи з позиції на позицію. Батальйон умирав, а бешпагірці не йшли на підмогу. Між бешпагірцями було чимало тих горе-фронтовиків та горе-матросів, що перших років революції брудною піною перекочувалися де-не-де по вершечках справжніх революційних хвиль.
