є близько 150 тисяч бійців і 200 гармат проти денікінських 40–45 тисяч. Ми ще могли б оздоровити армію й перемогти, коли б…
Байсунгуров оглянувся, нахилився до Рогожіна і тихо промовив:
— … коли б негайно розстріляти головнокомандувача Сорокіна з усім його штабом!
Рогожін хитнувся набік:
— Ти з глузду зійшов?
— Аж ніяк. Ти знаєш, що цими днями Сорокін розстріляв командама Таманської Матвієва?
— Климе!!!
— Ото то ж бо є! Сядь, це ще не все. Тепер серед політробітників армії уже багато є таких, що вважають Сорокіна за цілковитого авантурника. Це він, для своїх власних інтересів, зводив на ніщо всі перемоги, паралізував ентузіязм червоноармійців, віддавав цілі полки й дивізії на погром денікінцям.
— Постій! А факти, факти?
— Будуть і факти. Сорокін ждав, що після Автономова він буде головнокомандувачем. І в мислях не було, щоб ЦВК призначив когось іншого. Він же — помічник головкома, переможець Корнілова, улюбленець цілої армії… А ЦВК призначив Калніна. Відтоді починається провокація. 10 червня Калнін послав до Таганрогу десант, 8000 бійців. Сорокін повинен був на Батайському фронті почати бій, щоб затримати тут німців. А він підписав з ними на кільки днів мирову й одійшов з фронту. Німці навалилися на десант і знищили його майже ввесь.
— Плітки! Які є докази, що не сами німці все це спровокували?
— Коли б же тільки це одне!.. А то — слухай далі. Денікін кинув свою армію на Тихоріцьку, де був штаб Калніна. Сорокін мав послати сюди на підмогу дві дивізії. А він не послав нічого. Денікінці армію Калніна розбили, штаб розстріляли, Калнін ледве втік. Сорокін досяг свого: посади головкомандувача.
— А може ж це… тільки випадковий збіг фактів?
— Пожди. Після того висунувся талановитий командир Чернявський. Сорокін причепився до якоїсь дрібниці й розстріляв його. Був у нас популярний командир „сталевої дивізії“ Жлоба. Сорокін готував йому арешт і розстріл, коли б той не втік із своєю дивізією на Царицин. Нарешті, на всю Кубань прогриміла славетна Таманська армія, саме тоді, коли Сорокін терпів поразку за поразкою. І ось тепер він розстріляв командира Таманської Матвієва.
— Та що ж це таке?.. Жах і сором!.. А як же тоді — реввійськрада? Що вона собі думає?..
