— Ото то ж і горе наше, що Сорокін обплутав і реввійськраду. Це вона дала наказ № 9 командарму Таманської негайно зняти армію з фронту Армавір — Михайлівська і йти до Невинномиської. Коли б його виконати, денікінці змели б нас до самої Невинномиської. Матвіїв поїхав до реввійськради з поясненням, а тут його розстріляли. Та ще й з наказу реввійськради.
— Алеж це безумство! Куди ж ми йдемо?
— До диктатури. Сорокін мітить на диктатора, це тепер ясно. Тут, у П'ятигорському, він тримає біля себе „дивізію особливого призначення“, завів собі власну ЧК, в штабі — п'янка, оргії й все що хочеш.
— А ЦВК? Невже ЦВК того не бачить?
— Дехто бачить, та нічого не може подіяти. А дехто, разом із головою Рубіним, не вірить нічому. Рубінові недавно відкрили очі на все, а він і слухати не хоче: „Іван Лукович дуже гарний товариш. Ми з ним щодня бачимося“.
— Значить… справа гине? Навіщо ж тоді мені приймати полк?
— А для того й приймай полк, що треба гуртом спасати справу. Не Сорокіни творять революцію; впораємося і з Сорокіним. Наша така думка, щоб на фронті скупчити кулак проти Сорокіна й сорокінців. Тут, у П'ятигорському, він — цар і бог. Е, та що там. Швидше їдьмо до Невинномиської, а там — побачимо.
— Ну, тоді я завтра — до Гайченця.
— Добре. Тільки не забудь: це прихвостень Сорокіна. Бережись! Вони там усі вкупі щось мудрують.
По двох днях Рогожін виїхав з Байсунгуровим до Невинномиської.
Того дня в шпиталі виявили між хворими денікінського шпигуна-офіцера. Його забрали. Голова фронтової ЧК Власов, знайомий Тасин, зайшов до неї перепочити.
Тасю чомусь хвилювала ця подія. Власов сміявся з неї.
— Ну, знаєте, цей шпигун іще дрібниця. У нас є вони по штабах, по установах, і, навіть, між командирами на фронті.
— Що ви кажете?..
— Факт! Та от вам. У колоні Гайченця, в 1-й стрілецькій дивізії, безумовно є хтось із денікінських офіцерів. А хто саме — ніяк не виявимо. Хитрий собака! Можливо, що на всякий випадок він добре служить і нам і їм.
Тася помітно побіліла й нервово стисла руки.
— Звідки така догадка?
— Дуже просто. Ворог завжди знає все про цю дивізію. Інформація зразкова… Та що вам таке сталося? Ви хворі? Може води подати?
— Ні, це не хвороба. Це… не знаю як і сказати… Боюся, що я знаю того офіцера.
