Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/128

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Та що ви! Чому ж ви мовчали?

— Тому, що вагалася, сама собі не вірила. Ви ж сами кажете, що він і нам добре служить… Я думала — він чесно перейшов до нас; не ховаючись. Спробувала запитати його самого, а він — ухиляється, плутає…

— Чорт забирай… Як же ви довідалися?

— Я їздила санітарним поїздом до Армавіру якраз того дня, як його відбили у білих. У лазареті бачила тяжко хворого дроздовського офіцера, що служить тепер у 1-й стрілецькій дивізії.

— Чудово… Хто ж такий?

Тася завагалася. Власов зрозумів її нерішучість.

— Може добрий знайомий? Бувають і між ними — на-око — симпатичні люди. Ну, от попадеться такий фанатик, лицар білої ідеї, та й полізе самому чортові на роги!.. Відкиньте всякий жаль. Тут справа серйозна. Є такі догадки, що вже й штаб головнокомандувача обплутує павутина шпигунства й зради.

Обличчя Тасине, бліде, як осінній ранок, являло глибоку печаль.

— Його прізвище — Рогожін, комбат Ставропольського полку 1-ї стрілецької дивізії.

— Рогожін?.. Слухайте! Це ж неймовірно! Його вважають у нас за надійного бойовика. Недавно я був у Гайченця, чув, що Рогожінові дають полк. Ви помиляєтеся… Може хтось схожий?

— Я не можу помилитися… Сама бачила…

— Іноді й очі обманюють.

— Тільки не тут… Це — мій муж…

Вона схилилася до столу й тихо заплакала. Власов зніяковів.

— Ви заміжня?.. От, справді, несподіванка! Та ви заспокойтеся! Що ж поробиш тепер! Поперед усього — справа революції.

— Я за ним давно, — тільки ми жили нарізно. Він іще у Владикавказі спробував був пролізти через мене до організації… Прислужувався військовому урядові…

— Е-ге!.. Тоді помилки не може бути. Вибачте, — це справа дуже серйозна. Будь ласка, їдьмо зразу ж до голови крайової ЧК тов. Рожанського. Можливо, Рогожін уже виїхав на фронт.

По двох годинах Тася повернулася до себе як з хреста знята. Пустка й смуток, пустка й розпач… Сіла біля вікна, втопила невидющі очі в залиті сонцем вулиці й не чула, як пекучі важкі сльози котилися одна по одній, одна по одній.

— Прощай, Гаврику!.. Тепер уже кінець… Я не виню тебе, любий мій… Ти дієш так, як тобі велить твоя облудна